WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

ті уявлення про сутність державної влади, які були притаманними для певної частини патріотично настроєної козацької старшини. І саме тому ця пам'ятка є такою важливою для розуміння української політичної думки козацької доби.
Сміливий крок І. Мазепи на розрив з Москвою, на відновлення державних прав українського народу зазнав поразки. В історичній науці існує багато думок щодо пояснення такого печального для України фіналу. Серед них - і помилка шведських генералів, що заблукавши в чернігівських лісах не змогли вчасно вийти до Стародуба на з'єднання з прибічником І. Мазепи полковником І. Скоропадським, і надмірна утаємниченість задуму гетьмана, який, вихований на "Государі" Н. Макіавеллі, не приділив достатньої уваги підготовці суспільства до такого виступу, і рішучість жорстоких дій Петра І і його фаворита О. Меншикова, які вкрай жорстокими діями придушили спроби виступів на підтримку союзу з Карлом XII.
Кожна з цих причин зіграла свою роль в поразці українсько-шведських військ у битві під Полтавою. І все ж, на нашу думку, головною причиною невдачі І. Мазепи і, врешті-решт, всієї України, була несконсолідованість нації, неготовність пожертвувати особистим, приватним інтересом задля перемоги загальнонаціональної справи.
Козацька старшина в полкових і сотенних містечках, дізнавшись про виступ І. Мазепи, була готова підтримати свого гетьмана. Однак, швидкі і вкрай жорстокі репресивні дії російських військ (населення гетьманської столиці Батурина було винищено каральним загоном О. Меншикова до останнього жителя), заставили тих, хто не встиг приєднатись повсталих, відмовитись від виступу. Старшина зрозуміла, що вона може втратити більше ніж отримати. "Щодо козацтва, селянства і міщанства, то в їхній свідомості також протягом останніх 40-а років стався суттєвий злам: ідея національної незалежності, не закріпившись, спочатку еволюціонувала в бік автономізму (60-70-ті рр.)а згодом стала перероджуватися в ідею захисту "стародавніх прав", що переважно замикалися на захисті залишків соціально-економічних завоювань революції" [152, с. 213-214].
Значну роль у поразці І. Мазепи відіграла також вміла пропагандистська кампанія, розгорнута Петром І: гетьману проголошувалась анафема з усіх кафедр російської православної церкви, розпускались чутки про те, що він таємно отримав землі поза Україною і згодився зректись свого становища на користь поляків. "Проти гетьмана працював і релігійний фактор. Тривале переслідування православних у Речі Посполитій зробило українців надзвичайно чутливими до релігійних питань, а серед української людності поширювалися чутки, що Мазепа - таємний католик. Тому релігійна пропаганда Петра І про солідарність православних знаходила благодатний грунт" [319, с. 130-131].
Оцінюючи вплив діяльності І. Мазепи на розвиток українського суспільства, політичного мислення козацтва, наслідки його виступу проти Московського царства і Петра І, причини поразки канадський дослідник українського походження З. Книш відзначав: "Ні один з гетьманів не зробив стільки для створення об'єктивних умовин державної незалежності України, як Іван Мазепа, але він не мав за те ніякої дяки і не довелося йому бачити успішних наслідків своєї праці, хоч прожив він довгий вік і при владі був довгий час. Основою державного і суспільного ладу поставив він козацьку старшину, згідно з тодішнім духом часу. Його тенденція ішла по лінії скасування надмірної виборності в державну адміністрацію. Але через те мусів він стратити популярність серед простого народу, помимо того, що у відношенні до простолюддя та його соціяльно-економічного становища старався він бути справедливий" [117, с. 141].
Поразка справи всього життя, вимушена втеча з Батьківщини, підірвали життєві сили немолодого вже І. Мазепи. У ніч з 21 на 22 вересня 1709 року він помирає в м. Бендерах.
Після смерті великого гетьмана козацька рада 5 квітня 1710 року в м. Бендерах обирає його наступником Пилипа Орлика, який став першим українським гетьманом на вигнанні.
Пилип Орлик, незважаючи на значну різницю у віці, був однією з найбільш близьких до Івана Мазепи осіб серед козацької старшини, його соратником і продовжувачем справи життя великого гетьмана. Він народився 11 жовтня 1672 року в селі Комуті Осинянського повіту на Віленщині в Литві. Орлики походили з давнього чеського баронського роду, одного з представників якого доля закинула до Речі Посполитої після гуситських воєн.
Після загибелі батька вихованням Пилипа Орлика опікувалась його мати, що походила з православного шляхетського роду Малахівських. У молодих роках П. Орлик з'являється в Києві де вступає до Києво-Могилянської академії. Тут його наставником стає професор колегіуму, визначний мислитель свого часу Стефан Яворський. У Києві П. Орлик продовжує вдосконалювати набуті у Віленському єзуїтському колегіумі знання з філософії, поетики, стилістики, риторики, логіки і латини. Він зарекомендував себе як вправний поет і його вірші були навіть "уміщено у виданому в академії збірнику латиномовної поезії, де друкувалися й твори таких світил, як Яворський і Феофан Прокопович" [259, с. 57].
Завдяки протекції С. Яворського здібний випускник колегіуму починає працювати в консисторії Київської митрополії, а з 1693 року в Генеральній військовій канцелярії - центральному органі гетьманської адміністрації. Безумовні таланти молодого канцеляриста та протекція С. Яворського привели до того, що на П. Орлика звертає увагу гетьман І. Мазепа і починає всіляко сприяти його швидкій кар'єрі: 1699 року у віці 28 років його призначають Генеральним писарем Війська Запорозького.
П. Орлик не лише був утаємничений у всі справи і задуми І. Мазепи, але й став достойним продовжувачем його справи. До своєї місії він ставився на найвищому рівні свідомого патріотизму і жертовності. Промовистим є такий факт: коли по смерті І. Мазепи виникло питання про його спадкоємця на гетьманській посаді то було запропоновано дві кандидатури - племінника гетьмана А. Войнаровського і П. Орлика. Однак перший відмовився від гетьманства і пов'язаних з ним відповідальності і ризику, вирішивши за краще задовольнитись успадкуванням багатств свого дядька. Пилип Орлик прийняв на себе небезпечну місію очолити козаків на вигнанні, хоча й усвідомлював, що вона не гарантує йому не лише багатства, а й особистої безпеки.
Молодий гетьман був людиною освіченою і талановитою, здібним дипломатом, організатором, хорошим письменником та непересічним політичним мислителем. По собі П. Орлик залишив велику писемну спадщину - великий за об'ємом "Діаріуш", листи до можновладців тогочасної Європи, договори, декларації і т.п. Однак головноюпрацею, яка обезсмертила його ім'я є безумовно так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, хоча він не є її єдиним автором.
Ця пам'ятка української політичної думки козацької доби ввібрала в себе не лише передові досягнення української та європейської політичної думки, але стала своєрідним рубежем у їх розвитку. "Появу цього документу варто розглядати в широкому
Loading...

 
 

Цікаве