WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя" [163, с. 80].
Цими двома монархами були московський цар Петро І та шведський король Карл XII. Кожен з них мав свого ставленика на польський престол: Петро І - курфюрста саксонського Августа II Сильного, Карл XII - Станіслава Лещинського, якого підтримували противники московської орієнтації серед польських магнатів. Кожна з воюючих сторін мала свої плани щодо майбутнього України, які І. Мазепа влучно назвав "проваллями, готовими нас пожерти".
"Мій розсуд, чужий усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є такий: коли король шведський, завше переможний, якого вся Европа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство полякам і на волю його наставленика і улюбленця, короля Лещинського, і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права і привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасовуються, бо ми, натурально, пораховані будемо яко завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші зазнали з таким горем, що сама згадка про неї жах наганяє" [161, с. 81].
Повернення під владу Польщі для України, на думку І. Мазепи, є недопустимим, оскільки ще не забулись події Хмельниччини і у польської шляхти жадоба помсти може заступити будь-які тверезі розрахунки. Але й залишатися під владою Москви, вважає гетьман, також більше не можна, оскільки російська держава та її цар виявили ознаки деспотії і здатні на кроки, що є неприйнятними для української політичної традиції: "А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той своєвільно, і не тільки свобода і добро народне, а й саме життя його підбиті волі та забаганці царській" [161, с. 81].
Аргументація І. Мазепи щодо необхідності розриву союзу з Москвою є дуже цікава і характеристична для розуміння рівня розвитку політичної свідомості тогочасного українського суспільства. Він звертає увагу на те, що Петро І отримав владу у спадок від предків, що були обрані "народом з дворянства свого". І це цілком зрозуміло і прийнятно для української традиції політичного мислення. Однак, той хто обраний народом, не має права на владу необмежену, а якщо він претендує на це - то порушує права народу. Більше того, деспотичні прагнення Петра І проявляються не лише в устремлінні до необмеженої особистої влади, а й у зневазі до тих, кому народ доручив від свого імені вести з ним переговори.
Зазнав образ від царя і сам І. Мазепа, владу якому довірили козаки, і посланець від козацтва А. Войнаровський. "І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, її членів за худобу нетямущу і свій послід. Та й справді за таких їх уважає, коли посланого до нього депутата Войнаровського із скаргою на зухвальства та звірства, чинені безнастанно від військ московських, і з проханням потвердити договірні статті, при відданні Хмельницького уложені, яких він не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв потиличниками й тюрмою і вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею" [161, с. 81-82].
Говорячи далі про причини свого кроку І. Мазепа зазначає, що він викликаний реальними обставинами в яких опинилась Україна. При цьому він намагається одразу випередити можливість звинувачень у тому, що його дії викликані якимись особистими мотивами - прагненням до ще більшого збагачення, чи ще більшої влади. "Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадків не маю і мати, звичайно, не можу, отже непричетний есьм в інтересах насліддя, і нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені свою долю. Проклятий був би я і зовсім безсовісний, якби віддавав вам зле за добре і зрадив його на свої інтереси" [161, с. 82].
Говорячи про можливість виходу з глухого політичного кута, в якому опинилась Україна внаслідок існуючого розкладу сил на Сході Європи, І. Мазепа зазначає: "Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все вміння своє учинив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнації у майбутній на неї навалі, а щодо Великороси, нам єдиної по крові і єдиноплемінної, випросив у нього невтралітет, себто не повинні ми воювати ні з шведами, ані з поляками, ані з великоросіянами, а повинні, зібравшись з військовими силами нашими, стати в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз повинні оголосити государеві, а бояри його, які не заражені ще німетчиною і пам'ятають безневинно пролиту кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зі мною згодні" [161, с. 83].
Позиція збройного нейтралітету і відмова від прямого втручання у хід військових дій повинні, на думку гетьмана, забезпечити Україні не лише уникнення від військового лихоліття, але й дати право на участь у післявоєнній перебудові сходу Європи: "... а при будучому загальному замиренні всіх воюючих держав рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була з перед володіння польського, з своїми природними князями та з усіма колишніми правами і привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Европі держави: Франція і Німеччина" [161, с. 83].
Договір зі Швецією, підкреслює І. Мазепа, є продовженням старої традиції співробітництва між двома державами, закладеної ще в часи Б. Хмельницького: "І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов од Бога посланих щоб увільнити нас од рабства і зневаги і поновити на найвищому ступні свободи і самостійності... І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження давніших, у всіх народів уживаних" [161, с. 83-84].
Закінчує свою палку промову до війська І. Мазепа словами, що не втратили, на жаль, своєї політичної актуальності й до сьогодні: "Та й що ж то за народ, коли за користь не дбає і видимій небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобляється, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним" [161, с. 84].
Промова І. Мазепи "Ми стоїмо тепер братіє між двома проваллями..." дійшла до нас у чотирьох редакціях,найбільш поширеною з яких є виклад анонімного автора "Історії Русів" - твору написаного в кінці XVII, або на початку XIX сторіччя. Точність передання ним висловлених гетьманом слів може піддаватись сумніву. Більше того, деякі моменти відбивають ідеї, що є стержневими саме в "Історії Русів". Однак, і в такій інтерпретації, ця промова яскраво відображає
Loading...

 
 

Цікаве