WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Релігійно-традиційний тип правової системи. Далекосхідна група правових систем. Китайське право. Загальна характеристика далекосхідної групи правових - Реферат

Релігійно-традиційний тип правової системи. Далекосхідна група правових систем. Китайське право. Загальна характеристика далекосхідної групи правових - Реферат

Африці є провідним джерелом права. Він встановлює правила організації суспільства як у політичній, так і в економічній галузях, регулює сімейні відносини, правила обміну, норми кримінального права і процесу. Вважається, що гармонія в суспільстві, підтримувана з його допомогою, краще, ніж поважання закону. Значення звичаю не втрачене й дотепер, хоча сфера його дії звужена;
2) діє в межах общини, відображає схильність людини до спільності, прагнення забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (триби, роду, села). Общинні зв'язки переважають над індивідуальними;
3) являє собою поєднання моральних, релігійних і правових норм, а також ритуалів, які відображають шанування предків, зв'язок з навколишньою природою, "духами" та іншими надприродними силами. Непокора звичаю означає неповагу до предків і може спричинити гнів духів землі, тому що, відповідно до африканської общинної (племінної) міфології, останки предків злилися з грунтом, а дух витає над живими;
4) не є єдиним для всіх общин. Норми звичаїв - численні. Кожна група має свої схильності і звичаї[30]. Різноманіття звичаїв, розрізненість, значний вплив міфології, відсутність письмової форми викладу не дозволяють ефективно використовувати їх для створення африканських національних правових систем на зразок європейських[31].
У сучасних правових системах Африканського континенту поряд із звичаєвим правом існує право колишніх метрополій, або мусульманське право. Країни Африки і Мадагаскару переживають складний перехідний період, коли необхідно визначитися зі ступенем, способами і шляхами взаємодії правових культур - корінної звичаєво-правової (джерело - норма-звичай) і привнесеної європейської (джерело - закон, судовий прецедент).
§2.Основні риси звичаєвого права
З найдавніших часів відбувався процес створення релігійних міфів, вірувань. Панували звичаї, повага до них і покора їм. Система легітимне чинних норм-звичаїв створювалася як право груп (общин), а не індивідів. Так, шлюбний договір становив скоріше угоду сімейних груп, а не союз двох індивідів. Розлучення дозволялося лише за згодою сім'ї. Право власності на землю належало певній соціальній групі. При спадкуванні майно переходило не до окремої особи, а до сім'ї або общини. Компенсація збитків проводилася общинами, а не особами одна одній.
Общини відповідали за правопорушення своїх членів. Завдання розв'язання конфлікту вбачалося у примиренні зацікавлених осіб, а не в установленні прав. Справедливим вважалося те, що забезпечувало згуртованість общини, відновлювало злагоду в ній. Досягнення згоди було важливим ще й тому, що був відсутній дійовий механізм виконання рішень у справах усунення конфліктів.
Общинно-груповий характер обов'язків і відповідальності став однією з головних причин нерозвиненості права, юридичних професій, юридичної науки, юридичних установ.
Принципові відмінності норм звичаєвого африканського права від європейського:
1) норми-звичаї не диференційовані на права й обов'язки;
2) акцент у них зроблено на обов'язки, скоріше моральні, ніж юридичні;
3) суб'єктивні права поглинуті правом общини.
Р. Давид об'єднує ці особливості звичаєвого права Африки під назвою "африканська концепція соціального порядку"[32].
§3.Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки
До колонізації країн Африки звичаї зазнали впливу християнства, мусульманства, але він не був всепоглинаючим, тому що ні християни, ні мусульмани не укріпили панування своєї релігії, норми-звичаї продовжували діяти, навіть незважаючи на те, що вони суперечили новій вірі. Водночас вплив християнства та ісламу зберігся й дотепер і позначається на характері формування правових систем.
Ефіопія стала християнською країною на початку IV ст., інші країни Африки і Мадагаскар - у XIX ст. Серед жителів Африки ЗО % - християни. Початок поширення ісламу в Африці припадає на XI ст. Регіони його впливу - країни Західної Африки, лише пізніше (XIV-XV століття) він охопив Сомалі та береги Індійського океану. 35 % населення екваторіальної Африки - мусульмани. Наслідком християнізації та ісламізації звичаєвого права Африки і Мадагаскару стала втрата віри в надприродне, магічне існування норм-звичаїв як створених світопорядком. Звичай став сприйматися лише тоді, коли він освячувався релігією. Це було першим кроком на шляху поступової втрати стародавніх звичаїв, їх авторитету. Відбувалося обмеження сфери їх впливу.
Другий крок у витисненні звичаєвого права припадає на період колонізації африканських держав (XIX -- 50-60-ті роки XX ст.). Насаджуються норми і судова система європейського лрава - англійського, бельгійського, португальського,французького. Французьке право введене у французьких колоніях Африки та Мадагаскарі; бельгійське - у Конго; португальське - в Анголі і Мозамбіку; загальне англійське право - в англійських колоніях; романо-голландське, а пізніше англійське загальне право - у Південної Африці[33]. Без правових норм колонізатори не могли створити необхідну систему виробничих відносин, яка забезпечувала б приплив сировини, збут продукції і т. под. Звичаєве право не могло створити необхідної правової бази, тому право запозичувалося від Заходу. Це стосується насамперед торгового, акціонерного, патентного, морського, трудового[34] права. Стали застосовуватися іноземні кодекси - французький Кримінальний кодекс (із 1946 р. у французькій Західній Африці та Мадагаскарі), англійський Кримінальний і Кримінально-процесуальні кодекси (в англійській Західній Африці).
Правові форми особливо широко використовувала Англія при проведенні колоніальної політики. Вона створювала колоніальну імперію в Африці значною мірою через поширення там дії своєї юрисдикції. У кожній окремій колонії функціонувала система колоніальних судів, якій були властиві свої відмітні риси. Проте в цілому вона мала однакову структуру для всієї британської Африки. Нижчою судовою інстанцією всюди були традиційні місцеві суди, збережені англійцями відповідно до політики "непрямого управління", яку вони проводили. Вищою інстанцією були суди магістратів - власне англійські суди, створені для застосування в колоніях англійського права. Верховні суди також формувалися англійськими суддями.
Увійшовши до загальної системи колоніальних судів, традиційні суди стали територіальними, тобто правосудця відправлялося в рамках адміністративно-територіальних одиниць. Це суперечило характеру застосовуваних ними звичаєво-правових норм, тобто норм общини, а не території. Обмежувалося і застосування в судах норм звичаєвого права. Норми, що суперечили "справедливості і моралі" загального права, відкидалися.
Значних змін зазнало регулювання земельних відносин звичаєвим правом. За аналогією з судами в Англії земельні ділянки розглядалися суддями як власність. Общинна земля підлягала конфіскації та продавалася на виконання рішення про сплату боргів окремим особам. У результаті цього відчужувана земля ставала приватною власністю.
У витисненні звичаєвого права найзначнішу роль відіграли традиційні місцеві суди, ніж верховні суди і суди магістратів. Саме місцеві суди були зобов'язані відправляти правосуддя на основі норм звичаєвого права[35]. Верховні суди і суди магістратів керувалися звичаєвим правом у цивільних і кримінальних справах лише тоді, коли їх сторонами були тубільці.
Отже, колоніальні суди змінили звичаєве африканське право в напрямку оформлення дуалістичної системи права:
o право,
Loading...

 
 

Цікаве