WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава у політичній системі суспільства - Дипломна робота

Держава у політичній системі суспільства - Дипломна робота

внутрішні постанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема в ст.5 зазначається, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність будь-яких організацій створених заознакою ставлення до релігії [34].
Релігійні організації не виконують державних функцій, вони мають брати участь у громадському житті, а також використовувати на рівні з
Вони також не беруть участь у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової допомоги, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів.
Щодо співвідношення держави та церкви в Україні, то на думку деяких вчених сучасний етап в життєдіяльності православної церкви бере початок з перебудови, приблизно з середини 80-х років. В основі нових підходів державних органів до релігії лежало поперед визначення помилок концепцій та дій, широко розповсюджених в період Радянської влади. По-перше, відділення церкви від держави трактувалося як відділення її від суспільства і тому її функції законодавчо обмежувалися винятково відправленням релігійного культу. Тепер церква зізнається не тільки релігійною установою, але й соціальним інститутом, покликаним до виконання важливих суспільних функцій, що виходять за межі релігії і традиційно притаманних церквам всього світу. Пор-друге, релігія розглядалася Радянською владою, як чужорідний елемент в суспільному організмі, що підлягає витісненню і відмиранню. А звідси випливала дискримінація церкви в тому числі й віруючих у повсякденному житті. Тепер релігія набула справедливого розуміння як одна з рівноправних форм суспільної свідомості і важливий елемент національної культури, що відображає погляди почуттів мільйонів людей. Держава визнала необхідність створення сприятливих умов для задоволення релігійних потреб віруючих та виконання своїх функцій церквою.
Почало виникати та діяти багато нових релігійних навчальних закладів різних рівнів для підготовки священиків і богословів. Церква володіє правом власності і статусом юридичної особи, створює необхідні їй підприємства і організації, свої виробництва і друкарні, культурно-просвітницькі суспільства, недільні школи, бібліотеки і читальні, крамниці для продажу ної літератури, видає багато десятків газет, журналів, використовує для своє мети і загальні засоби масової інформації. Церква має опорні пункти в сфері охорони здоров'я і соціального забезпечення. Тисячоліття Хрещення Русі відзначалося в усій країні не тільки як церковна, але й яку державна подія великого масштабу. Різдво і Пасха стали державними святами. Найрізноманітніші громадянські події, особливо урочисті акти супроводжуються церковним освяченням - відкриття нових підприємств або цехів, проведення ярмарків, конференцій, спуск на воду нових кораблів, багато іншого, як і в царський період, благословляється молитвою священника з окропленням об'єкту "святою" водою.
Демократична, правова держава повинна однаково ставитись до релігії, не надавати жодній із них будь-яких переваг або привілеїв, рівно застосовувати до них законодавство про свободу совісті і віросповідань. Необхідно суворо охороняти світський характер держави від втручання релігій, протидіяти клерикалізації суспільного життя, несумісного з інтересами населення - віруючих і невіруючих. Тільки при старанному дотриманні законодавства і конституційності держава спроможеться забезпечити лояльне співробітництво і невіруючих у боротьбі за поліпшення умов віруючих, за моральне оздоровлення суспільства, за зміцнення справжньо-демократичних основ розвитку [31; с.224-226].
Розділ ІІІ Стан та перспективи розвитку багатопартійності в сучасній Україні
3.1. Особливості становлення багатопартійності в Україні
Перспективи демократичних перетворень і досягнення стабільного соціально-економічного і політико-правового розвитку країни у багато дечому залежать від характеру взаємовідносин між громадянським суспільством і державою. Ці взаємовідносини повинні включати в себе два взаємозв'язаних моменти: 1) всебічний розвиток громадської ініціативи і самодіяльності і 2) встановлення міцного правопорядку у всіх сферах життя громадянського суспільства і держави.
У сучасних умовах досить гострими залишаються проблеми подолання відчуження держави від суспільства, підвищення міри довіри між суспільством і владою, встановлення партнерських відносин між владою і інститутами громадянського суспільства, посилення їх взаємної підтримки і погоджувальної діяльності. Вирішення цього вимагає створення в країні якісно іншого рівня взаємної довіри суспільства і влади. Довіра до влади стає категорією не тільки політичною, а й економічною. Перспектива зростання диктує, щоб дії держави були відкритими, зрозумілими, і контролювались суспільством. Зміцнення такої довіри вимагає, щоб і влада, з свого боку, в значній мірі була поінформована про стан громадської думки, враховувала її при визначенні політики. Завдання полягає в тому, щоб була створена держава, яка підпорядкована інтересам суспільного саморозвитку.
Належна реалізація такої моделі відносин між суспільством і державою можлива тільки за умови належного конституційно-правового устрою, досить розвинутої багатопартійності парламентського типу, високої політичної і правової відповідальності, активності і культури як самих членів суспільства, так і його політичних представників. Суттєву зв'язуючу і об'єднуючу роль між громадянським суспільством (як неполітичною сферою) і державою (як політичною сферою) покликані відігравати політичні партії.
Історія розвитку багатопартійності пострадянської України нараховує майже п'ятнадцять років, і за цей час в країні відбулися декілька виборчих компаній за активної участі всіх суб'єктів політичної системи. Якщо на Заході структури громадянського суспільства складались століттями і в значній мірі в руслі стихійних процесів саморегуляції, то в наших сучасних умовах ці процеси за необхідністю повинні носити форсований і в значній мірі регульований (державою і законодавством) характер. Це особливо відноситься до процесів утворення і діяльності політичних партій, які суттєво відрізняються від інших громадських об'єднань. Партії, зародившись в надрах громадянського суспільства, виходять за його межі, стають посередником між суспільством і державою і претендують на участь у здійсненні державної влади. Дана обставина робить партії об'єктом пильної уваги зі сторони тих, хто прагне одержати доступ до влади, щоб використовувати її в своїх інтересах. Крім того, самі партії виражають, в кращому випадку, інтереси певної частини суспільства. Держава ж як представник всезагальних інтересів повинна активно сприяти (в тому числі за допомогою законодавчого регулювання) тому, щоб діяльність партій не наносила шкоди інтересам окремої особи і суспільства в цілому.
Як зазначає Лукаш
Loading...

 
 

Цікаве