WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава у політичній системі суспільства - Дипломна робота

Держава у політичній системі суспільства - Дипломна робота

перехрещуються.
Основною сферою зв'язку і взаємодії політики і релігії виступає держава і її відносини з церквою: залежність церкви від держави, законів, що видаються і які регулюють економічне і правове становище церкви, можливість її участі в життісуспільства та держави. Постійно виникають суперечності між державою-суб'єктом політичної влади, і церквою - соціальним інститутом, що претендує на участь у вирішенні політичних проблем, на право оцінки внутрішньої та зовнішньої політики держави, на здійснення політичного і морального впливу на віруючих, на масову свідомість.
Природно, релігія і церква мають ясно виражену соціально-політичну функцію і тому, поряд з компенсаторною, регулятивною, світоглядною, інтегруючою функціями, також є і політичні аспекти. Виконуючи такі функції, церква впливає на політику державної влади, політичні установи, політичну організацію суспільства; церква впливає на політику державної влади, політичні установи, політичну організацію суспільства; церква політично впливає на віруючих (частково і не віруючих) багатьма каналами: через священні книги (Біблія, Коран, Талмуд та інші), де викладені прозорі політичні настанови про відносини між багатими і бідними, про ставлення до державної влади, до її глав - царів та інших монархів, про ставлення до насильства, до війни і миру та інше; через церковні проповіді священники по-своєму тлумачать священні книги у світлі політики церкви і умов сучасності. Соціально-політичні доктрини, що формуються церковною ієрархією і кадрами богословів, декларації і заяви церковних об'єднань з питань внутрішньої і зовнішньої політики держави викладають свою думку про політичні події тощо. За допомогою розгалуженого ідеологічного апарату церква здійснює вплив на широкі маси віруючих, формує їх релігійний світогляд. Здійснювані церквою періодичні видання, релігійна література, виступи по радіо та телебаченню; суспільно-політична діяльність церковних об'єднань, їх представництво в органах влади і місцевого самоврядування сприяють поширенню релігії, вірувань та обрядів. Церква постійно здійснює співробітництво з державними та суспільними організаціями, з політичними партіями, що виникли на релігійній основі [30, с.12].
В історії суспільства, як і на сучасному етапі, виникають і діють різноманітні типи взаємовідносин держави з церквою: реалізується пріоритет держави, її панівна роль у ставленні до церкви. Панівна роль у ставленні держави до церкви характерна для всіх сучасних держав крім ісламських. Пріоритет же церкви у ставленні до держави притаманний лише деяким ісламським державам (Іран, Саудівська Аравія та ін.). В минулому пріоритет церкви в державі мав місце на деяких етапах папської влади в Римі, на ранніх стадіях після хрещення Київської Русі.
Пріоритет держави у ставленні до церкви по-різному визначає становище церкви в державі: державна церква і церква, відокремлена від держави.
Зрозуміло, що в більшості країн світу існує нерозривний зв'язок політики та релігії, але офіційно найбільші конфесії незмінно відрізняють політичну функцію церкви, стверджують, що церква стоїть поза всякою політикою, не бере в ній участь, тому що це мирська сфера життя, що немає відношення до духовної сфери, здійснюваною церквою. З початку 90-х років ХХст. православна і католицька церква забороняють священикам займатися політичною діяльністю, перебувати членами виконавчої та законодавчої влади. Раніше ж багато ієрархів, в тому числі і патріарх, обиралися до складу Верховних і місцевих Рад депутатів. І в ряді зарубіжних країн депутатами стають священики, як активні суспільні діячі, що користуються авторитетом серед населення. В одному із звернень Архієрейського Собору Російської православної церкви говориться, що "церква не зв'язує себе ані з яким суспільним або державним ладом, ані з якоюсь політичною силою, ані "правою" ані "лівою", і може вести діалог з будь-якими суспільними рухами, шукаючи їх примирення і об'єднання в служінні добру людей".
Прагнення ряду церков уявити соціальну позицію як політично нейтральну і безсторонню до будь-яких політичних напрямків має, однак, політичне підґрунтя. Це - спроба замаскувати дійсні політичні орієнтації в підтримку певного політичного напряму. Зокрема, для Ватикану фіктивна нейтральність служить ширмою для прикриття незмінної прокапіталістичної позиції. Церква враховує політичну неоднорідність віруючих, що примикають або співчувають різноманітним політичним партіям. Відкрито стаючи на бік одного напрямку, церква ризикує втратити довіру прихильників іншого напрямку, тому балансує між ними, здійснюючи немовби загальнолюдську, а не політичну позицію.
Держава завжди зацікавлена в політичній підтримці церкви, через посередництво якої може впливати на віруючих. Відсутність підтримки з боку церкви, навпаки, може завдати втрат керівництву країни , особливо в період виборчих кампаній, формування органів місцевого самоврядування. Верхи держави, що правлять, прагнуть використати релігію, її вплив, перетворити її в знаряддя своєї політики, нерідко суперечній інтересам віруючих. Цю мету переслідує і керівництво України, і не без успіху, зустрічаючи відповідну політичну реакцію з боку православної церкви.
Зазнаючи впливу прогресивних рухів сучасності церква робить певні висновки. Багато церков беруть участь в актуальній, на даний час, миротворчій діяльності. Одним з найбільш впливових міжнародних центрів боротьби за мир виступає християнська Мирна конференція, що об'єднує православні та протестантські рухи прихильників миру (резиденція в Празі). На загально християнських конгресах релігійні православні протестантські організації прийняли ряд важливих рішень і заяв, закликали священнослужителів, всі прогресивні сили світу до боротьби проти гонки озброєнь, за збереження і зміцнення розрядки міжнародної напруженості і недопущення "холодної війни" між країнами. Дії стали разючим контрастом у порівнянні з колишньою багатолітньою політикою церкви. Починаючи з 80-х років ХХст. з ініціативи російської православної церкви в Москві проведено три всесвітніх конференції, девізом яких стало: " Релігійні діячі за міцний мир, роззброєння і справедливі відносини між народами", "Релігійні діячі за врятування священного дару життя від ядерної катастрофи", " За без'ядерний світ, за виживання людства". Активні дії миролюбних, в тому числі і церковних сил відіграють важливу роль у відвертанні загрози ядерної війни, протидіють використанню церкви з агресивною метою, сприяють подоланню суперечностей між конфесіями в політичній сфері, згуртуванню релігій, всіх віруючих для забезпечення міцного миру на Землі [31; с.508].
З свого боку держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та
Loading...

 
 

Цікаве