WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава в політичній системі суспільства - Дипломна робота

Держава в політичній системі суспільства - Дипломна робота

лише поява приватної власності і нерівності призвела до організованих публічних форм життя. Держава, яка виникла в наслідок добровільної згоди народу, на думку Руссо, не тільки не забезпечувати йому гарантій свободи, а й значно посилила його закабалення.
В органічній теорії, яскравим представником якої був Г. Спенсер стверджується думка про те, що держава як "політичний агрегат" виникла в наслідок органічного розвитку суспільства - його диференціації і спеціалізації. За Спенсором в процесі воєн найбільш пристосовані народи до умов боротьби за виживання створюють урядовий апарат, який, аналогічно, нервово-м'язовому апарату, в живому тілі, регулює суспільні процеси.
1) марксистське тлумачення генезису держави ґрунтується на тезі, що держава виникла з поділом суспільства на класи.
2) Родоплемінна організація перетворюється в державу, коли виникає потреба захищати інтереси економічно пануючого класу.
Серед соціал-дарвіністських теорій поширення набула теорія насильницького походження держави, найбільш відомим представником якої був Л. Гумплович. На його думку, не Боже проведіння, суспільний договір чи ідея свободи, а зіткнення ворожих племен, груба перевага сили породили державу. Тому державна структура є формою панування переможців над переможеними.
Прихильники психологічної теорії походження держави виходять із психобіологічних потреб людини до покори і панування. За З. Фрейдом створення держави диктувалося необхідністю придушити агресивні погляди людей (зокрема сексуальні), що мали місце у середовищі патріархальної орди.
На підставі сказаного можна зробити висновок, що для розуміння генезису держави слід враховувати різноманітні чинники. Серед них можна, наприклад, виділити такі:
1) географічні умови, що сприяли виникненню і функціонуванню і регаційних систем (як це мало місце в долинах річок Стародавнього Сходу);
2) суспільний поділ праці;
3) соціально-класові зміни, що вели до загострення суперечностей без зовнішніх стимулів;
4) спілкування і засвоєння державного досвіду сусідів (вплив Риму на готські племена);
5) наявність зовнішньої загрози, яка прискорює формування держави за умови зрілості внутрішніх державотворчих чинників;
6) завоювання державними народами інших територій (наприклад, завоювання вікінгів). [25, с. 59-60]
Розглянемо найбільш істотні ознаки держави:
1. Все загальність. Компетенція держави поширюється на всіх людей на її території. Цей вплив пов'язаний з підлеглістю громадян інших держав законам тієї держави, на території якої громадянин знаходиться.
2. Суверенітет. Суверенітет держави має внутрішній та зовнішній вимір. Це означає, що держава володіє вищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами у межах даної країни (внутрішній вплив), а інші держави повинні визнавати цей принцип (зовнішній вимір). Суверенітет виступає як конструкція формального права, а також як політична директива. Політичний аспект суверенітету можна охарактеризувати як здатність суб'єктів суспільства в рамках держави з реалізувати свої права на самостійний і незалежний розвиток.
3. Примус. Кожна людина зобов'язана мати свою державну приналежність і підпорядковуватись державній владі, на території якої вона живе. Бездержавність (апатрітизм) трактується як не формальне явище, що було признано Гаагським договором 1930р. і Всезагальною декларацією прав людини 1948р.
4. Право на застосування сили. Держава володіє первинним, вищим, порівняно з іншими організаціями правом застосовувати з допомогою спеціалізованих органів насильство у межах, встановлено законом.
5. Право. Держава функціонує в межах всиновленого права. Дія органів держави, всі інші рішення повинні неодмінно виходити із положень права. Саме право виступає не лише як механізм діяльності держави, а також як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві.
6. Апарат держави. Під апаратом держави треба розуміти сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади.
7. Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу.[11, с. 143]
8. Структуралізація. Державна влада має певну структуру відповідно до тих завдань, які вона покликана виконувати. Це включає і поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, і наявність інших органів (військо поліція тощо), які виконують її завдання. [27, с. 47]
На певній, окресленій державними кордонами території може існувати тільки одна держава, у той час, коли інших організацій може існувати багато, тому держава повинна відрізнятися від суспільних організацій таким чином:
- тільки держава має право на застосування примусу для досягнення виконання її вимог та розпоряджень стосовно суб'єктів суспільно-політичного життя;
- тільки держава може виступати від імені всього суспільства, інші організації можуть виступати тільки від імені своїх членів, які складають тільки частинусуспільства;
- наявнівність особливої групи людей, які зайняті тільки управлінням суспільством і охороною його політичної, економічної та соціальної структури, тобто специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями;
- тільки держава встановлює загальнообов'язкові правила, які регулюють суспільно-політичні відносини, тобто формує право, видаючи закони та інші нормативні акти;
- держава володіє монопольним правом на встановлення податків і формування загальнонаціонального бюджету;
- організацією влади за певним територіальним поділом [7; с.26].
Організаційна структура держави охоплює сукупність її органів. В сучасних державах, як правило, мають місце в організаційній структурі п'ять елементів:
1. Представницькі (законодавчі органи);
2. Адміністративні (виконавчо-розпорядчі органи);
3. Судові органи;
4. Органи прокуратури;
5. Органи державного контролю.
Представницькі органи поділяються на парламент, регіональні і муніципальні (або місцеві). Не всі представницькі органи є законодавчими. Таку прерогативу має парламент, а у федеративних державах - суб'єкти федерації (штати, кантони, землі), частково законодавчі повноваження можуть делегуватися державою на регіональний і муніципальний рівні.
До державних виконавчо-розпорядчих органів належать структури президента і кабінету міністрів, а також регіональні і муніципальні адміністрації, наділені державними повноваженнями. У державних-виконавчих органах деяких країн розмежовуються політичні й адміністративні структури.
До політичних виконавчих структур відносять президента, прем'єр міністра і міністрів, а весь їхній управлінський апарат - до адміністративних.
Судові органи розрізняються за адміністративно-територіальними ознаками (обласні, районні, міські) і за сферою юрисдикції (конституційні, загальні, господарські, військові, адміністративні, кримінальні, цивільні).
Прокуратура як орган державного нагляду за дотриманням законодавства діє в таких країнах, як Росія, Україна, Іспанія та ін.; в англо-саксонських країнах прокуратура функціонує у системі судової влади [11; с.143-144].
Як кожний державний орган, держава в цілому виконує певні
Loading...

 
 

Цікаве