WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і громадянське суспільство - Курсова робота

Держава і громадянське суспільство - Курсова робота

По-третє, називати суб?єктів соціального суспільства (особистість, сім?я, нація, держава та ін) .
Одні і ті ж соціальні суб?єкти в різний час, в різних обставинах та в різних сферах суспільного життя заявляють про себе чи в політичних або не в політичних формах.
Природна хода цього процесу започатковується індивідуальними інтересами, які консолідуються інституціямигромадянського суспільства, набувають актуальності за допомогою політичних партій, трансформуються, спираючись на підтримку народу, у загальнонаціональний інтерес, що становить прерогативу держави як організації публічної влади в масштабі суспільства. Як результат держава бере на себе тільки ті питання організації сумісної життєдіяльності людей, які не можуть бути вирішеними самостійно ні окремими індивідами, ні на рівні їхніх безпосередніх громадських утворень.
Суспільство як складна соціальна система не може перебувати в хаотичному стані, соціальні взаємини людей повинні так чи інакше бути впорядкованими, однак державні і самоврядні засади в їх організації та регулюванні можуть мати неоднакову питому вагу. Низький рівень соціальної активності громадських утворень компенсується повсякденним втручанням у суспільні взаємини з боку державної влади. і, навпаки, значне коло питань спільної життєдіяльності людей, які вирішуються на автономних засадах, не дає підстав для широкого використання державно-примусових заходів, що за таких умов розглядається скоріше як виняток, ніж як правило.
Громадянське суспільство спирається на самоврядний потенціал суспільства на те, у яких межах воно здатне самоорганізовуватися на основі виявлення і реалізації своїх власних потреб, що обмежує претензії з боку державної влади на всеохоплюючу (тотальну) опіку індивіда та суспільства.
Щодо структурних особливостей, то державна організація на відміну від системи самоврядування засновується на чіткому розподілі суб'єкта і об'єкта владних відносин, характеризується виокремленням певного прошарку людей - державних службовців, що займаються управлінням на постійних професійних засадах.
Громадянське суспільство формується історично, відображає певні якісні характеристики суспільства, набуті лише на певному етапі його розвитку. Бачення особливостей громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, притаманне філософам і юристам, починаючи з середини XVIII століття. Уперше на чіткі відмінності між громадянським суспільством і державою вказав видатний німецький філософ Гегель1.
До тих часів панувало уявлення, згідно з яким не розрізнялись громадські і політичні засади суспільного устрою, все спільне вважалось одержавленим і, відповідно, державне - суспільним, а тому й ототожнювалися поняття "держава" і поняття "суспільство". Яскравим прикладом такого підходу була трактовка сутності давньогрецького полісу як такого, що охоплює різноманітні сфери сумісної життєдіяльності людей - економічну, політичну, сімейну, культурну тощо. Тому поліс вважався досить своєрідною формою суспільного устрою, яку визначали як місто-держава, що не є ані державою, ані общиною в чистому вигляді.
Логічним завершенням підходу до структури суспільного устрою, заснованого на абстрактній тотожності інтересів кожного члена держави і суспільства в цілому, в якому немає місця ні свободі індивіда, ні автономії об'єднань індивідів, стала в XX столітті конструкція тоталітарної державності. Намагання практично реалізувати тоталітарну модель у різних країнах, призвело, як про це свідчить історичний досвід, до знецінення людської особистості, відвертого нехтування основними правами та свободами людей.
Натомість поступальний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними галузями соціальної життєдіяльності.
Насамперед державного втручання позбавляється сфера виробництва, що відтепер засновується на приватній власності і комерційних інтересах.
Ідеологічним обґрунтуванням цього історичного процесу стають:
1) концепція індивідуалізму, коли людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність;
2) принцип непорушності права приватної власності;
3) ліберальне розуміння свободи, що не зводить ЇЇ до взаємовідносин між людиною та державою, коли політична свобода розглядається лише як засіб для реалізації особистої свободи;
4) Ідея місцевого самоврядування, що передбачає диференціацію й відносну автономію організації та здійснення різних форм публічної влади.
На цих засадах стає можливим концептуально відокремити державу від суспільства, розглядати ЇЇ як специфічне соціальне явище, що має іманентні атрибути, особливий політичний інститут, який виконує певні службові функції щодо суспільства1. Такий підхід дає змогу визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, забезпечити підконтрольність державних інституцій суспільству. Відтепер держава розглядається як орган управління суспільством, головний інструмент, за допомогою якого воно набуває здатності вирішувати свої актуальні проблеми.
З іншого боку, громадянське суспільство як царина приватної власності та індивідуальних інтересів не може бути завершеним, воно має бути зінтегрованим у загальнонаціональну цілісність державністю на засадах сукупного публічного інтересу. Така інтеграція досягається не стільки за посередництвом прямого втручання державної влади в суспільні відносини, що характерно передусім для авторитарного правління, скільки за допомогою
правового регулювання, насамперед норм публічного права, які, мали спрямованість на забезпечення загального інтересу, встановлюють водночас певні "правила гри" для учасників соціального спілкування.
Отже, громадянське суспільство й держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невід'ємні складові частини одного явища - сучасного суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці. Держава з часу своєї появи на історичній арені за будь-яких умов і в різноманітних формах здійснювала вплив на суспільство, і в цьому розумінні його існування поза межами державної форми організації неможливе. У сучасному суспільстві інституції громадянського суспільства і державно-владні інститути розглядаються як такі, що спрямовані на забезпечення прав
Loading...

 
 

Цікаве