WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

у другій половині XVII ст. вони ще зберігали організаційну відокремленість. Влітку 1687 p. 50 тис. козаків на чолі з гетьманом Самойловичем билися у одних лавах з 10-тисячним загоном Росії. У другому Кримському поході навесні 1689 p. брало участь 112 тис. росіян і 40 тис. козаків.
Москва вдавалася до певних заходів щодо зменшення козацького війська. Гетьман Брюховецький за вимогою боярського уряду погодився скоротити реєстр до ЗО тис. чоловік, що було зафіксовано у Московських статтях. Одночасно гетьман одержав дозвіл створювати наймане, так зване "затяжное" військо в 1000 чоловік (статті Брюховецького), тобто один полк. Реально ж існувало декілька найманих полків: сердюцький (піхотний) та компанійський (кінний). Вони створювалися у міру необхідності, утримувалися за рахунок додаткового оподаткування населення, одержували грошову платню, харчі та одяг.
А втім найманці вперше з'явилися в Україні ще за часів Б.Хмельницького з іноземців - кроатів, німців, італійців, а також поляків.
Церква. Другі Переяславські статті знов підтвердили, що митрополит та інше духовенство Малої Росії, тобто України, віддавалися під благословення московського патріарха, мали право зноситися з ним, але останній не втручався в справи православного духовенства України. Ієрархи української православної церкви дали відсіч Брюховецькому, котрий просив Москву надіслати митрополита для України. Але у 1675 p. після смерті київського митрополита Тукальського Москва перешкодила виборам нового митрополита і заснувала тимчасову посаду місцеблюстителя.
Відчутного удару по автономії української православної церкви завдав Самойлович. За його зговором з Москвою у 1685 p. митрополитом Київським було обрано свояка гетьмана єпископа Луцького Гедеона. Московський патріарх Іоаким затвердив це обрання, погодився з цим фактом і царьградський патріарх. Проте у грамоті, яку Гедеон у 1685 p. одержав від московського патріарха, зазначалося, що Київська митрополія не підлягає московському патріарху, хоча й перебуває під його благословенням і формально йому підвідомча.
Вище духовенство (митрополит і єпископи) обиралися на козацьких радах, священники - на сільських сходах, fx обрання затверджував гетьман. Отже, церква, можна вважати, входила до системи військово-адміністративної організації, а влада гетьмана у певних межах поширювалася і на церкву та її духовенство. Проте це не знижувало ролі церкви в суспільно-політичному житті України. Найважливіші акти гетьмана та інших посадових осіб освячувалися церквою, підтверджувалися церковними записами.
Судові органи. У другій половині XVII ст. в Україні продовжує існувати організація судів, яка склалася за часів Б.Хмельницького.
У цей час спостерігається дальше посилення прав феодалів. Вони зберегли право на доменіальний і вотчинний суди. Доменіальний суд, якому підлягали селяни магістратських і ратушних сіл, здійснювали магістрати та ратуші. Цим же правом почали користуватися й козацькі старшини, землевласники, українська шляхта, "царські люди" в Україні.
Існування суду церкви було санкціоновано Собором 1667 p.
Починаючи з другої половини XVII ст. міські суди потрапили значною мірою під вплив сотенної адміністрації. Самостійність зберегли лише магістратські суди таких великих міст, як Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів та деякі інші.
Органи Росії для управління Україною. В міру того, як царський уряд перетворює Україну в автономне утворення в складі Росії, він починає створювати спеціальні установи для регулювання своїх відносин з Україною.
У 1663 p. був заснований Малоросійський приказ, який очолив Артамон Матвеев - найближча до царя людина. Приказ відав адміністративними, військовими і судовими справами. Саме актами приказу санкціонувалися вибори нового гетьмана та старшини. Він же контролював українську церкву та духовенство. З утворенням приказу козацьке самоврядування було помітно обмежено. Після скасування приказної системи повноваження Малоросійського приказу було передано до колегії іноземних справ.
Збройні сили Росії в Україні. Статті Ю.Хмельницького санкці-онували перебування російських воєвод у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані. Поступово воєводи почали втручатися у справи місцевого управління і збирання податків. Гетьман Брюховецький сам запрошував російських воєвод робити це. У відповідь на чолобитну Брюховецького Московські статті передбачили збільшення російських гарнізонів у тих містах, де вони вже перебували, та розміщення воєвод у інших місцях, а також у Кодаку (на Запоріжжі) та Кременчуку з розширенням їх поліцейських та фіскальних функцій. Щоправда козаки не підпорядковувалися воєводам. Пізніше полк московських стрільців охороняв резиденцію Мазепи у Батурині.
Народ України не мирився з розташуванням російських військ на його рідній землі, між населенням та росіянами траплялися гострі зіткнення, "многия ссоры и досад ительства бывали". У 1668 р. проти сваволі російських воевод спалахнуло повстання, придушене Брюховецьким. За Глухівськими статтями перебування російських військ в Україні було обмежене п'ятьма містами - Києвом, Переяславом, Черніговом, Ніжином та Уманню, їм наказувалося не втручатися у місцеві справи.
Під час народно-визвольної війни середини XVII ст. під керівництвом Б.Хмельницького, яка мала національно-визвольний, революційний характер, вперше в історії українського народу була створена Українська національна держава.
Після смерті Б.Хмельницького для українського народу та української держави прийшли тяжкі часи. У період анархії чи руїни, протиборствуючі старшинсько-шляхетські угруповання, з допомогою їх зарубіжних союзників (насамперед, Росії та Польщі, а також Туреччини), розв'язали громадянську війну (1658-1663 p.), під час якої єдину українську державу було поділено на дві частини - Правобережну й Лівобережну Україну. Цей поділ стався у 1663 p. Юридичне його було оформлено у 1667 p. Андрусівським перемир'ям, остаточно - у 1687 p. договором про довічний мир. Правобережна Україна опинилась під Польщею, Лівобережна - спочатку під протекторатом Росії.
Росія повною мірою скористалася безладдям в Україні. Вона наполегливо, і часом непослідовно, посилювала тиск на Україну, зводячи нанівець її суверенні права, і приблизно з 1653 p. бере курс на включення України до свого складу, як самоврядного автономного утворення.
Розчленування єдиної української держави роз'єднало сили українського народу. Внаслідок цього боротьба за возз'єднання українських земель у єдину державу, за незалежність України майже припинилась. Деякий час вона тривала підпроводом гетьмана П.Дорошенка. Його поразка стала фатальним завершенням визвольної війни.
Роз'єднання території України породило поліцентризм, бага-товладдя, різноманітні його форми, однак, на Правобережжі і на Лівобережжі протягом 1663-1676 pp. існувала однакова форма держави - гетьманат, а на Лівобережжі він зберігався і після 1676 p., що є переконливим доказом стійкості, життєздатності української держави. Росія, Польща (і Туреччина також) вимушені були рахуватися з цим у своїх відносинах з Україною.
Loading...

 
 

Цікаве