WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

гетьманом усієї України, але Лівобережжя та Запорізька Січ його не підтримали. З 1671 р. на Правобережжі гетьманів більше не обирали.
Першим лівобережним гетьманом був І.Брюховецький (1663- 1668 pp.). Він був першим гетьманом України, який поїхав до Москви, щоб особисто засвідчить царю свою покору.
Івана Мазепу відразу ж після обрання (1687 p.) було пожалу-вано гетьманом обох сторін Дніпра (це, так зване, двогетьманство), хоча з 1686 p. з укладенням миру влада гетьмана визволеної України обмежувалася Лівобережжям. Проте, й після втрати реальної влади над Правобережжям гетьмани Лівобережної України по-давньому називали себе гетьманами обох берегів Дніпра, щоб нагадати, що вони не відмовляються від законних прав на Правобережну Україну.
Влада гетьмана не поширювалася на Запорізьку Січ і Слобідську Україну, бо вони безпосередньо підлягали органам Російської держави. Царський уряд робив усе, щоб перешкодити створенню цілісної території України. Проте між Лівобережжям - Гетьманщиною, Слобідською Україною та Запорізькою Січчю існували економічні, політичні та культурні зв'язки, які зміцнювали свідомість українців в тому, що вони є представниками єдиної народності та єдиної території.
Обсяг повноважень гетьмана був досить значним. У внутрішніх справах йому спочатку належала законодавча, виконавча та судова влада. Відповідно до цього гетьман називався "верхній володар і господар отчизни нашої", "зверхніший властитель", "гетьман Войська Запорозького", "Гетьман військ его царського пресветлого Величества Запорожского обоих берегов Днепра".
Як законодавець, глава та офіційний представник України ітьман підписував важливі нормативні акти, в першу чергу геть-інські статті. Будучи головним адміністратором, він особисто "вряджався землею, що належала усьому козацькому війську. Також були фінансові кошти держави. Він керував розпоряджався державними військовими ска-юго особисті та державні кошти не роз'єдну-їлисн, що іфи-іііс.ю ло зловживань. У таких зловживаннях Мазепа 'бвинуватив свого попередника Самойловича (що стало однією з іідстав усунення останнього з посади). Згодом була заснована і осада генерального підскарбія, котрий відав військовою казною.
За Глухівськими статтями гетьман подавав царю кандидатури для пожалування дворянського звання, був головнокомандуючим - "зверхником над військом".
І згодом повноваження гетьманів - наступників Б.Хмельницького поступово звужуються. Офіційні документи набували значення як таких лише після того, як вони затверджувалися царем або вищими урядовцями Росії. Згодом цей порядок поширився й на інші нормативні акти, що надходили від гетьмана. Глухівські статті, наприклад, передбачали, що універсали гетьмана про пожалування земель за службу мають бути підтверджені царськими грамотами.
У гетьмана також було відібрано право призначати та усувати без участі Генеральної ради полковників та генеральних старшин. Йому був також потрібен дозвіл Росії для виступу у похід.
Звужувалися права гетьмана і в міжнародних відносинах. Нові Переяславські статті (1659 p.), хоча в цілому підтверджували прохальні пункти Б.Хмельницького, проте, певною мірою обмежували права гетьмана щодо зовнішніх зносин. Вони вже не дозволяли йому "сноситься с любой державой", приймати послів, починати війну без дозволу царя, посилати військо на допомогу сусіднім державам.
У 1669 p. Глухівські статті заборонили гетьману безпосередньо зноситися з іноземними державами, хоча він і старшина обіцяли надсилати цареві грамоти, одержані від інших держав. Відтепер усі переговори можна було здійснювати лише через царя. Щоправда, Москва дозволяла представникам від України бути присутніми на переговорах Росії з іншими посольствами (ст. 17). У 1674 p. і це право було скасовано. Залишилася лише обіцянка Москви повідомляти "войско запорожское о разных переговорах" (ст. 20 Конотопських статтей). Коломацькі статті підтверджували заборону для України приймати послів і грамоти - "от себе никому ничего не писать". Усі документи, одержані від інших держав, мали передаватися до Москви у Малоросійський приказ.
Для виконання окремих владних повноважень при відсутності законно обраного гетьмана, як виняток, призначали тимчасового гетьмана (він іменувався "наказним гетьманом"). Цей порядок встановився ще за Б.Хмельницького. Навесні 1662 p. наказним гетьманом став дядько Ю.Хмельницького Я.Самко. У 1668 p., коли П.Дорошснко проголосив себе гетьманом обох сторін Дніпра, він залишив наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного.
Гетьман і полково-сотенні система. За часів Б.Хмельницького, і пізніше, між гетьманами і козацькою старшиною траплялися конфлікти. У ряді випадків ці колізії завершувалися заміною гетьмана, невигідного козацькій старшині. У такій ситуації старшинська рада у 1663 p. скинула з гетьманства Ю.Хмельницького, а під час військового повстання був вбитий гетьман Брюховецький.
У суперечках з гетьманом козацька старшина апелювала до царя. Після усунення Многогрішного представники старшини просили царя заборонити гетьману зноситися з іноземними державами та карати козаків і селян без вироку військового суду. За вимогою старшини у статтях Мазепи записано: "Великому государю его царскому величеству старшина и все войско запорожское били челом, чтобы они от гетьмана никакой неволи и жесточи не терпели и чтобы без совета со всей старшиной безвинье не чинил".
Але найчастіше і гетьман, і старшина, і усе військо запорізьке йшли назустріч один одному, усвідомлюючи залежність своєї долі від міцності військово-адміністративної організації, від елементів демократії в ній. Щоб надати собі більшої значущості, вони удавали із себе захисників українського народу. Офіційні акти змальовували обстановку в Україні, як взірець єдності співдружність гетьмана, війська запорізького з народом малоросійським, чи інакше - гетьмана, полковників, старшин та черні. Тому царський уряд свої звернення адресував здебільшого гетьману та війську.
Генеральний уряд. Після смерті Б.Хмельницького загальновійськову раду скликають рідше, а згодом вона й зовсім зникає. Однією з причин цього процесу була складність її скликання. Головне ж, певно, полягало в тому, що загострення внутрішніх суперечностей, протистояння верхів і низів, загрожувало пануванню українських феодалів.
Гетьман правив країною з участю ради генеральної старшини (або старшинської ради), яка збиралася декілька разів на рік для вирішення найважливіших питань (обрання гетьмана, генеральних старшин, охорони кордонів та ін.), та за вимогою генерального уряду. Останній за відсутністю гетьмана здійснював вишу владу в Україні.
Генеральні старшини, як і гетьман, за виконання своїх повноважень одержували з казни платнюта пожалування землі у ранг.
Реєстрове військо. Прагнення царату обмежити вільності України не обминуло її збройних сил. У 1659 p. другі Переяславські статті підтвердили обов'язок гетьмана залучати козацьке військо до участі його у воєнних походах росіян. Реєстрове військо використовувалося також для охорони кордонів Росії, особливо на півдні.
У цих походах козаки підлягали російському командуванню, проте,
Loading...

 
 

Цікаве