WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

Автономія України у другій половині XVII ст. - Реферат

з останніми. Вже гетьман Брюховецький домігся чина боярина, а члени його посольства в Москві (500 старшин) були пожалувані у дворяни (Московські статті). За Глухівськими статтями цар пообіцяв надавати дворянське звання за поданням гетьмана. Крім того ці статті підтвердили колишні вільності феодалів, а також пожалування, які вони одержали від Б.Хмельницького.
Після відновлення землеволодіння польської шляхти на Правобережжі за Гадяцьким трактатом їй дозволили повернутися в Україну, де вона була зрівняна у правах з українськими феодалами.
Реєстрове козацтво. В другій половині XVII ст. їх число то зменшується, то збільшується. Якщо за Березневими статтями реєстр був обмежений в 60 тис. козаків, то за Глухівськими статтями він нараховував лише ЗО тис.
Реєстровці звільнялися від податків, військових постоїв. У 1674 p. гетьман І.Самойлович домовився з царським урядом, що останній не відбере козацьких вільностей, не називатиме реєстровців "мужиками", що російські війська не будуть розміщуватись у дворах козаків і брати їх у провідники. Реєстровці мали право "...держати вино, пиво і мед, а продавати вино бочкою на аренди і куда хто хоче, а пиво і мед вільно продавати гарцом...". Належність до реєстрового стану не передавалася у спадщину. Тому у Глухівських статтях містився пункт, щоб ніхто не відбирав козацького майна в удов і дітей козацьких.
Селяни-посполиті. Наприкінці XVII ст. становище селян стало помітно погіршуватися. Феодально залежний селянин був зобов'язаний "звиклим послушанием". Основні його обов'язки полягали у сплаті ренти феодалові та податку у військову казну - "общевойсковую скарбницу". Податки йшли на утримання адміністрації та війська. Частина їх передавалася до царської казни, розмір якої постійно зростав.
Українське селянство, як у попередні роки, повставало проти своїх гнобителів. У 1687-1689 pp. ряд селянських виступів охопив усе Лівобережжя. Нерідко селяни України та Росії виступали разом. Запорожці, очолювані отаманом Сірком, брали участь у повстанні С.Разіна.
М.Грушевський вважав, що саме через посилення феодального гноблення селяни України не підтримали старшинсько-шляхетські кола у їх прагненні зберегти незалежну Україну.
Політичний устрій. В організації української державності в період, що розглядається, відбувається ряд змін.
По-перше слід відмітити, що була відкинута спадковість гетьманської посади та влади. Після смерті Б.Хмельницького його сина Юрія було усунуто від гетьманства. Гетьманом став генеральний писар І.Виговський. Ю.Хмельницький був обраний гетьманом вже в загальному порядку, після втечі Виговського до Польщі.
t у подальшому деякі гетьмани (Д. Многогрішний, І.Самойло-вич) намагалися зробити посаду гетьмана спадковою, але зустріли рішучу відсіч старшини.
Гетьмана обирала загальновійськова (чи козацька) рада. У ній мав брати участь весь козацький стан. Зрозуміло, що це було можливим лише у виняткових випадках, наприклад, в умовах воєнного часу. Саме у такій обстановці в 1687 р. у військовому таборі під Коломаком було скликано раду, в якій брало участь 2 тис. козаків. Рада обрала гетьманом t. Мазепу. Найчастіше гетьмана обирала старшинська рада (збори генеральної старшини, полковників і сотників). Так були обрані Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович.
Відомі випадки, коли гетьмана обирала, так звана, чорна рада, тобто рада генеральної старшини з участю представників від інших станів. Ю.Хмельницький у жовтні 1659 p. був обраний гетьманом на чорній раді. До речі, за війтами міст, наділених магдебурзьким правом, теж визнавалося право обирати гетьмана.
Для обрання в гетьмани певне значення мала підтримка кандидата Запорізькою Січчю, хоча ні вона в цілому, ні її представники у виборах гетьмана, як правило, участі не брали. Саме Січ вплинула на обрання гетьманом Брюховецького, який раніше був кошовим у Січі. Але після його безславного кінця Запорізька Січ вже не втручалася у вибори гетьмана.
З договору 1654 p. випливало, що про учинене обрання достатньо довести до відома царя. Старшина сама запропонувала цей порядок: "чтобъ то его ц. В-ву не въ кручину было понеже тотъ давний обычай войсковой".
Після смерті Б.Хмельницького царський уряд зажадав, щоб його повідомляли про наступне обрання гетьмана. Цю вимогу не було виконано при обранні гетьманом Виговського. Тому в Москві його обрання не визнали. Довелося проводити вибори вдруге у присутності посла Росії. За деякими відомостями Москва й із цим обранням не погодилася і Виговського довелося обирати втретє - на початку лютого 1658 р. у Переяславі, де, нарешті, московський посол вручив йому булаву.
Інформування царя про наступне обрання гетьмана перетворилося на обов'язкове одержання від нього згоди на обрання кандидата, що було записано у других Переяславських статтях. Московські статті 1665 p. підтверджували, що гетьман обирається за волевиявленням государя та ним затверджується. Отже, обрання першої державної особи України стало формальністю.
При призначенні і затвердженні обраного гетьмана царський уряд виходив з характеристики, яку одержував від своїх агентів, насамперед від воєвод, які перебували в Україні. Обрані у такий спосіб гетьмани присягали на вірність царю. З 1660 p. встановлюється порядок, за яким гетьман одержував клейноди - вищі знаки його влади і гідності, які привозили російські посли, або гетьман одержував їх від царя в Москві. Одночасно гетьман одержував від нього грамоту на гетьманування.
Обрання нового гетьмана, починаючи з обрання у 1656 p. Ю.Хмельницького, звичайно супроводжувалося складанням стат-тей, якими визначалися взаємовідносини України з Росією, гетьмана та царя. Присягаючи на вірність царю, гетьман присягав також на вірність цим статтям.
Строк правління гетьмана не був визначений. Спочатку військова або старшинська рада мала право не тільки обирати гетьмана, а й і усувати його. Для цього мали бути серйозні підстави. Виговсь-кого було усунуто через те, що він перейшов на бік Польщі. У Конотопських статтях (ст. 6) спеціально застерігалося, що гетьмана можна позбавити влади за зраду. При усуненні Самойловича йому були поставлені у провину невдачі російського та українського військ у кримському поході, а також змова з кримським ханом. Коломацькі статті 1787 p. зафіксували, що відставка від гетьманства може статися за вказівкою царського уряду.
Після смерті Б.Хмельницького влада гетьмана поширювалася на Лівобережжя і Правобережжя. Але, коли в 1663 p. Польща знов утвердилася на Правобережжі, там було засновано самостійне геть-манство. Протягом певного періоду одночасно правили гетьман правобережний й гетьман лівобережний. 1 кожен з них претендував на владу в обох частинах України. В ряді випадків у титулуванні гетьмана відображалося, на які території поширюються його повноваження.
Першим правобережним гетьманом було обраноколишнього однодумця і зятя Б.Хмельницького Павла Тетерю (1663-1665 pp.). В 1665 p. правобережним гетьманом став Петро Дорошенко (1665- 1676 pp.). Будучи великим патріотом, він очолив боротьбу за незалежну Україну і об'єднання всіх її земель. На початку 1668 p. він проголосив себе
Loading...

 
 

Цікаве