WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Бюджетні відносини в Україні у складі Австрії та Австро-Угорщини - Реферат

Бюджетні відносини в Україні у складі Австрії та Австро-Угорщини - Реферат


Реферат
на тему:
Бюджетні відносини в Україні у складі Австрії та Австро-Угорщини
?
Законодавча база. Свої претензії на Галичину Австрія умотивовувала в спеціальному меморіалі, укладеному 1771 р. "Вивід прав Угорської корони до Червоної Руси і до Поділля, так само, як Чеської корони -
до князівств Освеціма й Затора". У цьому меморіалі Австрія доводила свої права на всі землі, які належали Угорщині й Чехії.
Австрійський уряд скасував особисту залежність селян від поміщиків. Відносини в сільському господарстві регламентувались аграрним законодавством. Згідно з маніфестом від 26 квітня 1766 р. про урбаніальну регуляцію (систематизував примуси, які накладалися на селян) селянин отримував від поміщика садибу і земельний наділ від 10,2 до 17,1 га землі, залежно від її якості. Згідно з законом 1783 р. закарпатські селяни дістали права займатись ремеслом, розпоряджатись майном. Першим законом, що змінив земельні відносини в Галичині, був закон про одержавлення королівських земель. Була проведена інвентаризація всіх маєтків, анулювались усі приватні збори за продаж селянам товарів.
У 1775 р. був виданий закон, що регулював відносини між шляхтою і кріпосними селянами. Поміщикам заборонялось накладати штрафи, притягувати селян до відбуття примусів понад ті, що були зафіксовані в інвентарі. Закон і розпорядження 1784 р. скасовували шарварки, регулювали нові примуси, панщину. 16 червня 1786 р. був виданий "Роботопатент", що став кодексом законів з аграрних відносин у Галичині й діяв до революції 1848 р. У 1785-1788 рр. в усій Австрії було складено перший кадастр земель (Йосифінська метрика) з метою вдосконалення системи оподаткування.
Урбаніальний патент Йосифа II від 10 лютого 1787 р. проголошував, що всі селянські примуси належить установлювати пропорційно до якості землі, що перебувала в їхньому користуванні. Розміри державних та урбаніальних (на користь пана) примусів не могли перевищувати 30 % загального доходу від селянської землі. Урбаніальні примуси мали сплачуватись грішми, що вело до скасування панщини. Установлювалися однаковий земельний податок для господарств усіх категорій власності, а також норми дохідності окремих категорій земельних угідь. Австрійський уряд скасував особисту залежність селян, а в 1782 р. був виданий наказ, який обмежував право панів над селянами.
Але наступник Йосифа II імператор Леопольд у 1790 р. скасував урбаніальний патент і примусив повернутися до колишніх норм оподаткування і панщинних примусів. У 1799 р. було встановлено нове оподаткування, згідно з яким 70 % прибутку, одержаного селянином, залишалося йому, а 18 % надходило державі і тільки 12 % - панові. Але в 1819 р. норми були збільшені на користь держави. Згідно з урядовим циркуляром 1814 р. придбати майно могли лише привілейовані стани або власники індигенату (дозволу), право надання якого мав тільки монарх.
Селяни виключалися з можливих власників землі. У 1820 р. дозвіл на купівлю маєтків було дано всім, але у селян коштів не було. У
Україна в складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій
1848 р. цісар Фердінанд проголосив конституцію, була скасована панщина. Але вже у 1849 р. австрійський уряд з допомогою російських військ скасував конституцію і поновив абсолютистський лад. У 1861 р. в Австрії було проголошено нову конституцію, яка дала Галичині автономію.
На Буковині в 1781 р. кріпацтво було замінено панщиною за договором селян із панами.
Відповідно до закону 1786 р. у Північній Буковині був створений релігійний фонд, який налічував 267 монастирських маєтків і володів 77,75 % всієї землі.
На Закарпатті панщина була обмежена в 1766 р., а в 1785 р. була скасована залежність селян від поміщиків, але незабаром вона була відновлена і тривала до 1848 р. Земельні відносини регулювались законом від 1836 р., згідно з яким панщина тривала залежно від наділу від 25 до 40 днів на рік.
Державний устрій. У результаті першого поділу Польщі 1772 р. до Австрії було приєднано Руське воєводство без Холмської землі, але із Замостям, Белзьке та окраїни Подільського й Волинського воєводств, а з власне польських земель - південні частини Краківського й Сандомирського воєводств та частину Люблінського. Ці землі дістали назву "Королівство Галичини та Лодомерії (Володимирії)".
Спочатку королівство було поділене на шість округів, у 1780- 1786 рр. - на 18 округів, а в 1867 р. відбувся новий поділ Галичини на 74 повіти, які на початку XX ст. включили до Східної Галичини.
Після третього поділу Польщі до Австрії приєднано Холмську землю та окраїни Берестейського та Підляського воєводств.
У 1774 р. до Австрії приєднано частину Молдавії під назвою Буковина, а до Угорщини - українське Закарпаття. Усі ці три складові українських земель жили своїм окремим життям.
У Галичині цісар Йосип II змінив устрій міст, обмежив податки. У Львові в 1848 р. було засновано Головну руську раду, свого роду тимчасовий національний уряд. Ця Рада проголосила єдність усього українського народу, а українські посли в австрійському парламенті поставили вимогу надати українським землям автономію у вигляді окремого коронного краю з приєднанням Буковини та Закарпаття. Також була вимога роз'єднати Галичину на українську та польську території. Але австрійський уряд цієї вимоги не виконав. У 1849 р. він скасував конституцію і проголосив абсолютистський лад, було розпущено Державний сейм і Головну раду.
1849 р. замість губернського управління в Галичині було запроваджено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині - крайове управління на чолі з крайовим президентом. Намісник, як і крайовий президент, був одноособовим головою краю. Поряд з намісництвом як центральним органом краю існували місцеві органи -
повітові староства, які у своїй діяльності підпорядковувались намісникам. Повітові старости мали широкі повноваження - здійснювали функції нагляду за товариствами, об'єднаннями преси й органами місцевого самоврядування. Аналогічні функції в міських і сільських громадах виконували бургомістри і війти, які були підпорядковані повітовим старостам.
Поряд із центральними урядовими органами в Галичині й Буковині існували органи крайового і місцевого самоврядування. У 1861 р. була відновлена конституція й імператор створив галичанський і буковинський крайові сейми на чолі з крайовими маршалками. Уся діяльність сеймів підпорядковувалась центральній владі. Імператору належало право скликання та розпуску сеймів, призначення нових виборів. У сфері місцевого самоврядування сейм здійснював вищий нагляд за управлінням господарством у повітах, містах, селах. Будь-які рішення на місцях вимагали затвердження їх сеймом. Повсякденний нагляд за повітовими, міськими і сільськими
Loading...

 
 

Цікаве