WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Економічний розвиток Київської Русі - Курсова робота

Економічний розвиток Київської Русі - Курсова робота

що продовжувався процес вдосконалення землеробських знарядь. В госпо-дарствах феодалів поширювався плуг з залізним лемешем, що забезпечував глибоку оранку, знищення бур'янів, збереження в ґрунті вологи і корисних речовин. Його використанню в селянських господарствах перешкоджала знач-на вартість заліза і необхідність додаткової тяглової сили. Тому найбільш розповсюдженими орними знаряддями тут були соха і рало. Причому в лісових районах на зміну однозубій приходить двозуба соха з асиметричними сошниками, що дозволяли збільшити ширину борозни і, отже, підвищити продуктивність праці хлібороба. Водночас здійснився перехід від вузьколопатного до широко лопатного рала. Вузьколопатне рало робило неглибоку бороздну вимагало додаткової поперечної оранки. Широкополе рало розширило борозну, забезпечило знищення бур'янів та усунуло необхідність поперед оранки. В результаті, продуктивність праці орача підвищилась. Вдосконалені орні знаряддя застосовувались ряд із старими: однозубою сохою, вузьколопатним ралом, заступом, мотикою. Більш ефективна обробка землі скоротила терміні перебування ґрунту в перелозі. Поширені плуга з залізним лемешем сприяло становленню ще би продуктивної системи землеробства - трипілля.
Трипілля включало озиме, ярове і тимчасово не обр, люване поле (пар). Озиме поле підготовлялось і засіювалось на зиму, ярове - навесні, пар являв собою зорану, ? не використовувану в даному році землю. Таким чином трипілля вводить в господарський обіг 2/3 землі проти Щ в умовах двопілля. Воно більш прогресивне і з точки агротехніки та результатів праці. Однак розглянута тема землеробства тільки складалася, її остаточне становлення і поширення приходиться на більш пізній період ї ХІ-ХШ) століття. Водночас відбуваються зміни в тяг; вій силі. Поряд з биком, все більше використовується кінь. Цьому сприяв винахід у Західній Європі і поширення її межами нового упряжу і його головного елемента, хомута. (7)
2. Розвиток ремесла
Розвинутою галуззю давньоруського господарства с ремесло. Утворення держави, ріст попиту на залізні землеробські знаряддя, зброю, будівельні матеріали, шкіряні, рев'яні, гончарні, ювелірні та інші вироби сприяли поглибленню його спеціалізації, вдосконаленню організації підвищенню продуктивності праці. В ремеслі нараховувало близько 60 різних спеціальностей. Ремісники однієї спеціальності, як правило, селилися разом, займаючи ряд міських вулиць. Кожне таке територіально-галузеве об'єднання очолював старшина. В основному, переважали замовлення, але і товарне виробництво також мало; це (продаж солі, продуктів сільського господарства, жіночих прикрас, книг і т. д.). Головними сферами ремісниче виробництва були видобуток і плавка руд та металообробка. Вихідною сировиною - дернові і болотні руди.(8)
До X століття їх плавили у так званому сиродутної горні. Метал тут фактично не плавився - доводився тістоподібного стану, а потім проковувався. Технолог була дуже недосконалою, що позначалось на якості металу та одержаних з нього виробів. Домниця значно підвищила температуру, забезпечила справжню плавку руди і суттєво поліпшила якіс металу. Вона істотно збільшила кількість кінцевого продукту і таким чином сприяла зниженню його собівартості та поширенню залізних виробів. Обробка металу здійснювалась в кузнях вручну. Основними методами обробки кування, лиття, гартування, пайка, карбування давньоруським майстрами, стало відоме також зварювання. Істотні успіхи були досягнуті у виробництві кольчужної броні. Не випадково, мабуть, руські кольчуги згадуються V французькому епосі "Пісня про Роланда". У виробництві військового спорядження поступово поглиблювалась спеціалізація. Джерела того періоду згадують зброярів, щитників, лучників, тульників (виробників сагайдаків), майстрів по виготовленню пороків - облогових знарядь для руйнування міських стін. Що стосується спеціалізації в області виготовлення орних знарядь, то дані подібного роду відсутні. Це поясняється тим, що процес відо-кремлення ремесла від землеробства ще тривав і значна частина землеробських знарядь продовжувала виготовлятись безпосередньо в сільському господарстві.
Розвиненою галуззю ремесла була деревообробка. Багато чого з того, що оточувало давньоруського жителя і чим він користувався, виготовлялось з дерева: житло, знаряддя праці, засоби пересування (човни, підводи), міські стіни, мости. Тому попит на цей вид праці був досить широким, що також сприяло поглибленій спеціалізації виробництва. У його структурі відомі: будівельники дерев'яних будинків, теслі, мостники (споруджувачі дерев'яних мостів), майстри по виготовленню возів, меблів, бочок, дерев'яних господарських знарядь, дрібного домашнього начиння і та ін. Основними знаряддями праці в цій сфері були: залізна сокира, молоток, столярне тесло, долото, свердло, рубанок, струганок. Зрідка застосовувалась пилка, але подовжнього розпилювання колод на дошки ще не знали. Значну роль у підвищенні продуктивності праці всіх деревообробників зіграло удосконалення робочої частини сокири. Про високий рівень деревообробного мистецтва Київської Русі свідчить будівництво великого дерев'яного моста через Дніпро (Київ) на початку XII століття. Прийняття християнства на Русі в 862 році сприяло подальшому розвитку будівельної справи, зокрема спорудженню дерев'яних, а потім і кам'яних храмів. Кам'яними спорудами були: Київська Десятинна церква, побудована греками в X столітті, церква в Тьмутаракані (1022 рік), Софійський собор у Києві (1017-1037), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036 рік). В ході спорудження кам'яних храмів руські майстри, в певній мірі, використовували вітчизняний досвід зведення дереі споруд. Розвиток нової галузі викликав ріст по1 будівельних матеріалах. (9)
Проіснувавши більше двохсот років, склоробство зникло після руйнування Києва татаро-монголами в 1240 рої Нагромаджені знання були втрачені. Ріст населенні попиту сприявтакож розвитку інших виробництв, треба в шкіряному взутті, сідлах, сагайдаках, кінській збройні пояса, пергаменті, сприяла розвитку обробки шкіри, цій галузі, як і в цілому ряді інших, посилювався поді праці. В особливі спеціалізовані групи виділились к; ніри, майстри по виготовленню хутра, кожум'яки та інші.
Прядінням і виробництвом тканин з льону, конопель, вовни займалися жінки. Просів здійснювався за допомогою таких простих знарядь, як веретено і гребінь, а ткацтво з допомогою домашнього вертикального, а потім більш продуктивного горизонтального ткацького верстата. Технологія підготовки Льону і конопель і саме прядіння втягували в трудовий процес все жіноче населення диму і дворища. На цьому ґрунті утвердилась система внутрішньосімейної кооперації праці. Це, в свою чергу, сприяло збереженню патріархальної єдності і підпорядкуванню окремої людини колективу. В домашнім господарстві жінки виступали також в ролі ткаль та швачок, виготовляючи б верхній і нижній полотняний одяг для всіх членів сім'ї. Більш дорогі тканини вироблялися спеціальними ремісниками. Тонке полотно виготовляли майстри-ручошники. Ще більш дорогу тканину "опону" - опонники. У містах працювали і фахівці з пошиття одягу на замовлення - кравці. Важливою галуззю ремесла стало виробництво деревинного;(діжки, ковші) та глиняного посуду.
З XI століття почав переважати глиняний посуд, зроблений на гончарному крузі (глечики, блюда, чашки, "корчаги" -великі судини для збереження зерна, олії, меду і інших продуктів). Гончар повинен був мати певні знання: вміння вибрати якісну глину, заготовляти необхідну кількість сировини,
Loading...

 
 

Цікаве