WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Економічний розвиток Київської Русі - Курсова робота

Економічний розвиток Київської Русі - Курсова робота

центри колишніх племінних князювань - сини великого князя. Місцева знать входить до складу боярства. Сформована ранньофеодальна держава виконувала цілий ряд економічних функцій і таким чином сприяла розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі: а) вона забезпечувала, в міру можливостей, стабільність економічного життя, організовуючи захист вітчиз-няних земель від зовнішніх ворогів; б) регулювала економічні відносини, що складалися в суспільстві з допомогою законодавства й оподаткування ("Руська правда"); в) укладала зовнішньоторгові договори, підтримувала купецтво встановлювала ринкові міри ваги і довжини, регулювала величину позичкового відсотка; г) будучи ініціатором введення християнства, держава сприяла розвитку освіти і формуванню одного з істотних секторів феодального господарства - монастирського землеволодіння;д) держава сприяла переходу суспільства від первісно-общинного ладу до феодалізму, консервуючи тим самим розвиток рабства і перетворюючи його в обмежений суспільно-економічний уклад.(1)
2. Феодальне землеволодіння. Розвиток сільського господарства
В Київській Русі верховне право володіння всіма землями належало главі держави - князю. Князь наділяв підлеглих йому бояр і дружинників великими ділянками землі. В результаті поступово виникли дві форми великої феодальної власності: "жизнь" (аллод) - вільно відчужувана земельна власність, основа особистого багатогалузевого господарства князів і бояр і "волость" - тимчасова власність, дарування на умовах несення військової служби, що не передавалась у спадщину (бенефіцій). Поряд з князівським і боярським землеволодінням, з XI століття виникають і розширюються земельні володіння церкви. Основною формою організації великого феодального господарства була вотчина - володіння, що значилось в особистій власності феодала і передавалась у спадщину. Вотчина включала господарський двір з житловими будівлями, підсобними приміщеннями для челяді, коморами, хлівами для худоби, стайнями, пташниками також ріллі, луги, ліси, залежні села.(3)
Поряд з основною галуззю - землеробством, тут буз представлені скотарство, полювання, ремесло, рибальство, бортництво, птахівництво. У вотчині вироблялось все х. обхідне для існування феодала і його челяді, тобто її господарство мало натуральний характер і було слабко зв'язане з ринком. Зміцнення феодальної вотчини, водночас означало посилення її натурального характеру і відповідь тенденції до замкнутості та відокремлення, протилежно централізаторським зусиллям київських князів. Документів, що регламентують організацію виробництва у вотчині. Деяке світло на особливості організації прав, все-таки проливає такий літературний пам'ятник того періоду, як "Києво-Печерський патерик". Служителі, Києво-Печерського монастиря блаженний Феодосій у розмові з князем Із'яславом підкреслює: "твои ж раби... працюють, сварящася й шегающе и кленуще друг друга".(4) Характерно, що князь підтвердив правдивість змальованої організації робіт. Основою існування вотчини була праця холопів - рабів, і напівзалежного населення - рядовичів і закупів та поступово поневолюваних общинників - смердів. Раби були ' приватною власністю вотчинника. Поповнення цієї категорії цілком залежного населення було пов'язано з само-продажем у рабство, внаслідок відсутності джерел існування чи неможливістю повернення боргів або одруженням з рабинею без" договору з її власником. Існували раби дворові і раби, наділені землею. Останні, з часом, склали особливий прошарок феодально-залежного населення. Поневолювання феодалами вільних общинників-смерді здійснювалося шляхом позаекономічного й економічно примусу Позаекономічне підпорядкування здійснювалося за допомогою насильства. Економічне було зв'язане різким погіршенням господарського положення внаслідок стихійного лиха: повені, посухи, неврожаю пожежі, втрати худоби й ін. В таких випадках він вимушений був звертатися за допомогою до феодала, господарство якого було крупнішим, більш заможним, стійкішим в несприятливих умовах. Ролейні закупи мали свій наділ і працю-вали на землі феодала. При цьому в процесі відробітку свого боргу їхня залежність могла посилитись. Про це свідчить відомий збірник давньоруських законодавчих установлень "Руська правда". Про обов'язки ролейного закупа там, зокрема, говориться наступне: "якщо дав йому пан плуг і борону, то .за погубленого ним коня - платити". Якщо ж з панського хліва украдуть худобу, то закуп не винен. Та коли тварина залишена ним без догляду на полі не зачинена в панському дворі, то за це також необхідно платити. Про соціальний стан закупа свідчить наступна стаття того ж юридичного документа: "Якщо пан б'є закупа за справу, то провини немає, а якщо п'яний, безвинно, то платить як за образу вільного". Згідно закону, втеча закупа від феодала перетворювала його в раба. Історично першою формою державного податку, що поступово перетворював смердів у податне залежне населення, була данина (полюддя). Вона збиралася хутрами, продуктами сільського господарства і промислів. В часи князя Ігоря полюддя мало не фіксований, багаторазовий характер. Це викликало обурення древлян і вбивство ними князя Ігоря. Внаслідок цього княгиня Ольга змушена була ввести фіксований розмір зборів. Але і після цього, як свідчать літописи, князі іноді розпускали дружину по селах "на прокорм". (5)
З часом рента продуктами стала основною формою експлуатації смердів. Поряд з нею існувала і відробіткова рента, коли залежний хлібороб відпрацьовував визначену кількість днів на землі або в господарстві феодала. Крім того, він виконував ряд повинностей: приймав участь у будівництві доріг та фортець.
"Руська правда" встановлюва особливо жорстокі покарання за підпал, зазіхання на чуг власність, приховування рабів-утікачів. Літописні джер ла свідчать: як тільки вмирав князь, починалися хвилювання і грабежі. Першими страждали пригноблювачі! Жорстоке відношення до невільників викликало іноді. обурення і стосовно церковнослужителів, у "Новгородському Першому літописі старшого і молодшого ізводів" повідомляється, що київського єпископа Стефана задушили його ж холопи. Обурення низів приймало і характер великих виступів Сільське господарство було головною, визначальною галуззю. Переважало виробництво зернових культур - жита, ярової і озимої пшениці, вівса, ячменю, гречки, проса. Вирощувались технічні культури - льон і коноплі, що давали сировину для виробництва тканин ірослинної олії. Широко розповсюдженими були також городні культури: ци-буля, часник, огірки, буряк, капуста, ріпа, кавуни, хміль, горох, боби. Давньоруські джерела згадують також садівництво і такі садові культури, як вишня, яблуня, груша, слива, горіх, виноград, малина й ін. Значною підгалуззю сільського господарства було тваринництво, розведення великої рогатої худоби, коней, свиней, кіз, овець, У господарствах феодалів і смердів-общинників тримали також домашніх птахів - курей, гусей, качок. (6) У тваринництві, поряд з випасом практикувалось стійлове утримання худоби в спеціально побудованих хлівах і стайнях, а також заготівля кормів на зиму. Мала місце асиміляція домашніх тварин з дикими, що жили в той час у степах і лісах України (тур, дикий кінь, кабан). Українська порода худоби, як свідчать фахівці, дотепер зберегла риси степового тура. Допоміжними галузями сільського господарства були бортництво, рибальство і полювання. Слід особ-ливо підкреслити, що в Х-ХІІ століттях в структурі продуктивних сил землеробства відбулися істотні зміни. Зони в першу чергу полягали з тому,
Loading...

 
 

Цікаве