WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Селянські реформи в Україні ХІХ ст. - Реферат

Селянські реформи в Україні ХІХ ст. - Реферат

селянські рухи 1855-1856 рр. справили великий вплив на панівну верству і значною мірою визначили політику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково цар Олександр II саме у 1856 р. вперше офіційно заявив про необхідність його ліквідації.
Проти кріпосного права виступила ліберальне настрої?на інтелігенція, яка вважала його анахронізмом, антигуманним явищем. Промисловці та фабриканти також були проти кріпосництва, яке перешкоджало вільному розвитку торгівлі і промисловості. Твори Т.Шевченка, Марка Вовчка були суцільним звинуваченням проти кріпацької неволі.
У 1857 р. почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи. У наступному році цар створив Головний комітет, при якому діяла Редакційна комісія, що займалася зведенням усіх пропонованих проектів. У комісію входили і брали активну участь у її роботі українські поміщики з Чернігівщини Василь Тарновський та Григорій ?ала?ан. Проект аграрної реформи прийнято Державною радою Росії. На його підставі Редакційна комісія підготувала ?Положення?, яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861 р. Водночас був проголошений офіційний Маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи були обнародовані в Петербурзі і Москві 5 березня, а в містах і селах України ? з 9 березня до 2 квітня.
Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й взагалі непридатну для хліборобства. Крім того, селянський наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Селяни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших угідь.
Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків згідно з встановленими реформою цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., в той час, як її ринкова вартість становила 138 млн. крб. Таким чином, селяни фактично викуповували не тільки землю, але й свою волю.
Земельна реформа надала поміщику право упродовж двох років самому визначати і оформити у т.зв. уставних грамотах розміри земельних наділів селян. У цей час селяни перебували у становищі ?тимчасово зобов'язаних?, змушені були, як і раніше, відбувати панщину або платити оброк. В багатьох місцевостях таке становище продовжувалося багато років. Дворові селяни взагалі землі не отримали.
В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян, долю яких вирішено спеціальним законом про поземельний устрій від 1866 р. Згідно з ним, селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу вони повинні були сплачувати щорічний державний податок.
Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарської діяльності, перетворила селян-кріпаків у вільних людей. Селяни могли вільно пересуватися, купувати і продавати рухоме і нерухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею. Реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації.
Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і Західній Україні.
Панщинна система господарювання в Східній Галичині, Закарпатті та Буковині, що входили у склад Австрійської імперії, була так само, як і в Східній Україні, малоефективною, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації. Тривалий час панщина була вигідною панівним верствам Австрійської монархії ? німцям, полякам, євреям, як і колоніальний статус західноукраїнських земель в цілому. Галичина була ?хлібною коморою? для Австрії й Німеччини. Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських ма?тків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське населення Східної Галичини періодично голодувало. ? головна причина цього голодування у тому, що 43% орної землі належало польським та іншим панам-дідичам, яких налічувалося дещо більше, ніж 50 тис., тоді як на майже 2 млн. 700 тис. селян припадало 57% орної землі. Не дивно, що у першій половині XIX ст. по Західній Україні прокотилося ряд селянських повстань і заворушень, які супроводжувалися пожежами та масовими вбивствами панів.
Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в Австрії та інших країнах Західної та Центральної ?Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини в країні, у т. ч. і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщини в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей закон було поширено на Буковину.
Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині було проголошено народові 22 квітня 1848 року на Великдень. Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звільнялися від панщинних повинностей.
7 вересня 1848 року віденський парламент ліквідував примусову закупівлю селянами горілки та інших міцних напоїв, правом на виробництво і реалізацію яких (право пропінації) володіли поміщики.
Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як компенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували відшкодування з державної скарбниці. Вони звільнялися від опікунських обов'язків над селянами (від обов'язку допомагати на випадок стихійного лиха, епідемій тощо). Держава звільнила поміщиків від окремих податків. За панами залишилися сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки і т.ін.). Селяни за користування сервітутами повинні були заплатити певну суму панам на основі добровільних угод з ними. Патент 1853 р. почав регулювати сервітутні відносини, але мало чим допоміг селянству: більшість сервітутних судових процесів селяни програли поміщикам.
Таким чином, скасування панщини було проведене з повним нехтуванням інтересів селянської верстви. Крім грошового відшкодування за землю, селяни змушені були платити за користування сервітутами, що робило ?х залежними від панів у господарському відношенні.
Невирішеним залишалося питання ?права на пропінацію?. Пани зуміли обійти закон від 7 вересня 1848 р. і дальше використовували ?право пропінації? у своїх корисних цілях. Так, у 1860 р. дохід від пропінації становив 5 млн.римських щорічно. А у 70-их роках селяни змушені були викупляти право на пропінацію.
Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.
Список літератури
1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., "Былина", 1995.
2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право, 1999.
3. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95
4. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994 стр. 8-29.
5. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. М.: Юристъ, 1995, стр. 23-58.
6. Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.
7. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1. стр. 18-
Loading...

 
 

Цікаве