WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Історія розвитку концепцій про права людини. - Реферат

Історія розвитку концепцій про права людини. - Реферат

грунтовно розробив давньоримський політичний діяч, оратор,письменник Марк Тулій Ціцерон (106 - 43 pp. до н.е.). Він вважав, що в основі права лежить притаманна природі справедливість, яка є вічною, незмінною і невід'ємною властивістю природи в цілому, включаючи і людську природу. Відповідно, під "природою" як джерелом справедливості і права Ціцерон розумів увесь космос, увесь оточуючий людину фізичний і соціальний світ, форми людського спілкування і співжиття, а також саме існування, яке охоплює її тіло і душу, зовнішнє і внутрішнє життя.
За Ціцероном справжній закон - це розумне положення, яке відповідає природі, поширюється на всіх людей, категорія постійна, вічна, яка закликає до виконання обов'язку, наказує, забороняє, утримує від злочинних діянь. Цей "справжній закон" - загальний для всіх людей, для яких він Бог, творець, суддя. Кожного, хто, нехтуючи людською природою, свавільно не підкоряється закону, Ціцерон характеризує як втікача від самого себе, який неминуче понесе велику (Божу) кару, навіть якщо йому вдасться уникнути звичайного людського покарання.
Значення цієї справедливості, стосовно прав людини, полягає в тому, що вона, за Ціцероном, віддає кожному своє і зберігає між ними рівність. Стверджуючи це, мислитель, в першу чергу, звичайно веде мову про правову рівність людей, а не про урівнювання їх майнового стану. Порушення недоторканності приватної і державної власності Ціцерон розцінював як зневажання і порушення справедливості і права.
Ціцерон вважав, що право встановлюється не рішеннями та постановами людей, а природою. Воно виникло раніше за державу і писані закони. Тому закони, які приймаються людьми, не повинні порушувати існуючий порядок у природі. Згідно з цим, відповідність або невідповідність людських законів природі (і природному праву) виступають у Ціцерона як критерій і мірило їх справедливості або несправедливості. Саме керуючись цим, він стверджував, що несправедливі закони або інші постанови, ухвалені людьми, заслуговують на те, щоб називатися законом не більше, ніж рішення розбійників, прийняті за їх загальною згодою.
Ціцерон, всіляко звеличуючи політичну і правову активність громадян, підкреслював, що при захисті свободи громадян взагалі не може бути інтересів приватних осіб.
Суттєвий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини був зроблений римськими юристами. Особливе значення в цьому відношенні мали розроблені ними положення про: суб'єкт права, правовий статус людей, свободу людей за природним правом, поділ права на приватне і публічне, справедливе і несправедливе право тощо. Вони також сформулювали більш чіткі погляди стосовно правового характеру взаємовідносин між індивідом і державою, співвідношення права особи і компетенції юридичних обов'язків, державно-правових засобів захисту прав людей та ін.
Одним з відомих юристів, твори якого вважалися в давньоримській державі важливим джерелом вивчення римського права і мали обов'язкову юридичну силу, був Доміцій Ульпіан (бл. 170 - 228 pp.). Він, пояснюючи поділ права на публічне і приватне, визначав, що публічне право охороняє загальні інтереси держави, а приватне - інтереси окремих осіб. В свою чергу, приватне право він поділяв на природне право, право народів і цивільне право.
До природних прав Ульпіан відносив всі значущі, з точки зору права, приписи природи. Вони, на його думку, властиві не тільки людям, а й усім тваринам, які народжуються на землі і в морі, та птахам. До таких прав він відносив, зокрема, право на шлюб, виховання дітей тощо. Під правом народів малося на увазі таке право, яке було загальним тільки для людей, використовувалося у відносинах між ними і було частиною природного права. Цивільне право зводилося до такого права, яке створюється в результаті доповнення чогось або виключення із загального (природного) права. Тобто, цивільне право було в Ульпіана нічим не іншим, як римським правом.
Викладення основних інститутів приватного права знайшло відображення в роботі римського юриста Гая (II ст. н.е.)- "Інституція". Він, як і Ульпіан, поділяв право на природне, встановлене світовим розумом, яким однаково користуються всі народи, і - право, встановлене кожним народом (державою) для себе - цивільне право.
Спираючись на джерела чинного права, римські юристи в своєму трактуванні прав індивідів тлумачили чинні правові норми щодо їх відповідності вимогам справедливості і у випадку колізій часто змінювали стару норму з врахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правозахисна і правоперетворююча діяльність римських юристів забезпечила взаємозв'язок різних джерел права і сприяла поєднанню стабільності і гнучкості у розвитку і оновленні юридичної конструкції прав індивіда як основного суб'єкта права. Абстрактне уявлення про природно-правову справедливість було трансформовано в принцип позитивного права і стало основним критерієм дійсного права. Саме ідеєю справедливості, тобто відповідності права вимогам життя, керувались римські юристи, створюючи "право юристів". В основі цієї відповідності лежала міць права юристів, яке ніколи не було законом. Ідея природного права була нічим іншим, як видозміненою ідеєю цивільної, народної справедливості, тобто справедливості, яка здійснюється у відносинах членів однієї і тієї ж громадянської спільноти.
Трактування справедливості як необхідної властивості самого права і констатуючого моменту його поняття означало, що всі норми, які суперечили вимогам принципу природно-правової справедливості, не мають юридичної сили.
Юридична конкретизація змісту і значення уявлень про природно-правову справедливість, розроблена юристами Модестіном, Павлом, Юліаном, стала важливою віхою в науковому усвідомленні проблем правосуб'єктності індивіда і заклала необхідні теоретичні засади для подальшого розвитку юридичних положень про природні права і свободи людини.
Важливе значення для розвитку концепції прав і свобод людини мало розроблене римськими юристами правове розуміння і тлумачення держави, правове визначення повноважень і обов'язків посадових осіб і установ.
1.2. Права людини в середні віки
Античні ідеї свободи людей були підхоплені і далі розвинені світськими і релігійними мислителями середньовіччя. Представники різних юридичних шкіл того часу (X - XI ст.) в своєму праворозумінні орієнтувались на ідею правової справедливості і пов'язані з нею природно-правові уявлення і концепції.
Стосовно до держави такий природно-правовий підхід означав пріоритет (і верховенство) природного права перед державою. Так, юрист Балдус стверджував, що природне право значно сильніше, ніж влада короля.
Багато середньовічних мислителів пропонували і захищали ідею свободи і рівності всіх перед законом.
Різна права і обов'язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії. Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді "не вбивай". Право на власність в заповідях - "не кради", "не жадай дому ближнього твого, ні

 
 

Цікаве

Загрузка...