WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Історія розвитку концепцій про права людини. - Реферат

Історія розвитку концепцій про права людини. - Реферат

н.е.). Останній розробивпроект ідеальної держави, де відсутня приватна власність і поділ людей на вільних та рабів. Услід за піфагорійцями Платон визнає рівноправність чоловіка і жінки, хоча в число вищих правителів жінки в його ідеальній державі не входять. За Платоном справедливість в ідеальній державі, яку він описує в творі-діалозі "Держава" - це коли кожний займається своєю справою, ніхто не захоплює чужого і не позбавляється власного! Справедливість передбачає певну рівність. Але при цьому Платон розуміє два види рівності: "геометричну рівність" (рівність гідності і доброчесності) і "арифметичну рівність" (рівність міри, ваги, кількості). Перевагу він віддає першому виду рівності, де дійсно люди можуть бути рівними.
В подальшому ці погляди Сократа були розвинені Арістотелем (384-322 pp. до н.е.), який розрізняв два види справедливості розподільчу і зрівнювальну.
Розподільна справедливість за Арістотелем - це вияв справедливості при розподілі всього того, що може бути розділено між членами суспільства (влада, почесті, виплачування тощо). Зрівняльна ж справедливість діє в сфері обміну, виявляється у зрівнянні того, що складає предмет обміну і застосовується у галузі цивільно-правових угод, відшкодування збитків, злочинів і покарань.
Суть арістотелевої розподільної справедливості виявляється у поділі загальних для всіх громадян благ пропорційно до їх вкладу або внеску у загальну справу, що тлумачиться ним як рівність в геометричній пропорції. Під зрівняльною справедливістю мається на увазі арифметична рівність.
Право взагалі Арістотель трактує як політичну справедливість, яка на його думку виявляється між людьми вільними і рівними/При цьому політичне право він поділяє на природне і волевстановлене (тобто позитивне) право. На його думку, різні форми політичного (державного) устрою відповідають принципу справедливості та ідеї ^ права, тобто носять правовий характер. Але лише ті форми державного ладу, які передбачають загальну користь, є, згідно з принципом абсолютної справедливості, правильними. Ті ж форми, за яких маються на увазі тільки особисті блага правителів, всі помилкові і є відхиленням від правильних, грунтуються на засадах деспотизму.
За Арістотелем, право взагалі і право індивіда мають політичний характер і можливі лише в державі (тобто в умовах еллінського поліса), до того ж, для громадян вільнонароджених і рівних пропорційно або арифметичне. При деспотичній формі влади і відносинах, як право взагалі, так і право індивідів, неможливе. Тому і у відомій формулі Арістотеля "людина за своєю природою - істота політична" мається на увазі те, що людина, як людина взагалі, може реалізуватися лише в еллінів (в полісній організації), але неможлива у варварів, які живуть в умовах деспотизму і рабства. Для Арістотеля варвар і раб поняття рівнозначні. Все це означає, що природні права людини, згідно з Арістотелем, реально існують лише у вигляді прав політичного суб'єкта, тобто громадянина полісу.
Особливо слід визначити послідовну позицію Арістотеля у питанні захисту права особи на приватну власність та індивідуальну сім'ю. На ці положення, як хрестоматійні, пізніше посилалися багато прибічників прав людини.
Уявлення про державу і право як угоду про загальнокорисне для забезпечення індивідуальної особи і взаємну безпеку людей було розвинене Епікуром (341-270 pp. до н.е.). Згідно з його вченням, свобода людини - це її відповідальність за розумний вибір свого способу життя. Здобувається свобода шляхом усвідомлення того, що саме залежить від людини і не підлягає нікому. Звідси, суттєвою рисокхвільної людини є її здатність приборкати пристрасті і бажання розумом та задовольнятися незначним.
Головна мета держави, за Епікуром, - забезпечити взаємну безпеку людей, подолання їх взаємного страху, незавдання ними один одному шкоди.
Держава і право у вченні Епікура мають договірний характер, і це означає, що вони не принесені ззовні і не нав'язані людям, а є договором людей поміж собою про їх загальну користь і взаємну безпеку. Таке трактування держави і права припускає рівність, свободу і незалежність людей - членів договірного спілкування і, по суті, є історично першою філософсько-правовою концепцією лібералізму і правого індивідуалізму.
Отже, у працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VI-III ст. до н.е. були закладені основи концепції природного права.
Права людини в Стародавньому Римі
Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність всіх людей отримали подальший розвиток у Стародавньому Римі.
Так, положення грецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа та ін.) про світовий природний закон ("загальний закон" для всіх людей і народів) були використані римськими стоїками (Сенекою, Епіктетом, Марком, Аврелієм) для обгрунтування універсальної концепції природного права і космополітичних ідей, згідно з якими всі люди(за своєю природою і законами світотворення в цілому) - громадяни єдиної світової держави, і що людина - громадянин Всесвіту.
З природно-правових позицій стоїків випливало, що рабство не має виправдання, оскільки воно суперечить загальному закону і світовому співгромадянству людей.
У природно-правовій теорії Сенеки (бл. 4р. до н.е. - 65 р. н.е.) неминучий і божественний за своїм характером "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковані всі людські установлення, в тому числі держава і закони. Всесвіт, згідно із Сенекою, - природна держава зі своїм природним правом. Членами цієї держави за законом природи є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж стосується окремих державних утворень і їх установлень, то вони випадкові і мають значення не для всіх, а лише для обмеженого кола людей.
Виходячи з природного права як загальнообов'язкового і рівного для всіх світового закону, Сенека найбільш послідовно серед стоїків відстоював ідею духовної свободи і рівності всіх людей.
Після Сенеки природно-правові уявлення розвивав і Епіктет (бл. 50-138 pp. н.е.), який найвищими благами життя вважав доброчесність і духовну свободу, що досягаються шляхом пристосування до дійсності. Кожний, повчав він, повинен належно виконувати ту роль, яка послана йому долею і світовим законом. Виходячи з цього, він відстоював принцип - "чого не бажаєш собі, не бажай і іншим". Цей принцип він використовував для критики рабства як аморального і хибного явища, котре суперечить природному праву.
Відомий римський імператор, філософ, представник стоїцизму МаркАврелій (121-180 pp.) вважав, що в державі повинні бути єдині для всіх закони, поважатися свобода підданих, а управління здійснюватися на засадах рівності і рівноправності всіх громадян.
Зусиллями стоїків природно-правова ідея свободи і рівності всіх людей була виведена за вузькополісні етнічні межі і поширена на всіх представників людського роду як співгромадян єдиної космополітичної держави.
З позицій природного права вчення про державу, закон і права людей дуже
Loading...

 
 

Цікаве