WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Роль зобов’язань у цивільному обороті - Реферат

Роль зобов’язань у цивільному обороті - Реферат

здійснити його законний представник.
3. Місце виконання зобов'язання має важливе практичне значення (для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо). За умов розвинутого обороту широко застосовували договори, контрагенти яких знаходились в різних місцях (наприклад, продавець в Африці, а покупець у Римі). Якщо місцем виконання був визначений склад покупця в Римі, то обов'язок доставити туди товар покладали на продавця, який в свою чергу встановлював ціну, здатну відшкодувати витрати натранспортування. Місце виконання зобов'язання також зумовлювало момент переходу права власності на куплений товар, несення ризику випадкової загибелі під час його транспортування. У зв'язку з цим місце виконання зобов'язання зумовлювалось у договорі, в інших випадках діяли за загальними правилами. Якщо предметом зобов'язання була нерухомість, то місцем його виконання було місце знаходження майна. Якщо місце виконання визначалося альтернативне, то право вибору належало боржнику. В інших випадках місце виконання визначалося місцем можливого закладання позову з певного зобов'язання. Таким місцем за загальним правилом вважалося місце проживання боржника або Рим за принципом: "Рим наша спільна батьківщина" - Roma communis nostra patria est (Д.50.1.33).
4. Правильне встановлення строків виконання зобов'язань Серед вимог до виконання, мабуть, найбільше значення має строк платежу, який зумовлює усталеність цивільного обороту. В господарському житті строк як правову категорію важко переоцінити. Саме строки визначають нормальний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строків виконання зобов'язань римські юристи приділяли належну увагу
Строк виконання зобов'язань, як правило, встановлювався сторонами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях він здебільшого визначався законом. Важче було, коли строк платежу (виконання) не зазначався ні в договорі, ні в законі Тоді діяло правило: "В усіх зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно" (Д.50.17.14), а також: "Якщо договір укладено без строку і умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання співпадають" - ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit et venit dies (Д.50.І6.213).
При настанні строку платежу (виконання), зазначеного договором або визначеного іншим шляхом, боржник повинен виконати зобов'язання. В іншому випадку він порушує строк платежу, прострочує його, тобто виявляється в про-строчці (in тога).
5. Наслідки невиконання зобов'язань
У зв'язку із зростанням ролі зобов'язань у цивільному обороті і господарському житті приділяється більше уваги до фактів порушення їх. Будь-яке порушення умов договору чи іншого зобов'язання зумовлювало певне порушення ритму господарського життя, дезорганізовувало цивільний оборот Тому наслідки невиконання зобов'язань ретельно регламентувалися римським правом.
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк - це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою - неналежне виконання. На-слідки в обох випадках наступали однакові, їх могло бути два - або відповідальність боржника, або звільнення його від відповідальності.
Відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наставала лише за наявності спеціальних умов - вини і наявності збитків. При відсутності хоча б однієї з цих двох умов відповідальність не наставала.
Відповідальність у римському праві ґрунтувалась на принципі вини: є вина - є відповідальність, немає вини - немає відповідальності. Отже, відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала лише за наявності вини з його боку. Якщо зобов'язання не було виконано або виконано неналежне, проте в цьому не було вини боржника, він відповідальності не ніс.
Римські юристи розуміли вину як недотримання поведінки, що вимагається правом. Юрист Павло писав: "Якщо особа дотримувалась всього, що треба..., то вина відсутня" (Д.9.2 30.3). Іншими словами, вина трактувалась як протиправна поведінка. Сучасна теорія розрізняє власне вину і протиправну поведінку.
Римське право знало дві форми вини: а) умисел - dolus, коли боржник передбачав настання результатів своєї поведінки і бажав їх настання; б) необережність, необачність - culpa, коли боржник не передбачав результатів своєї поведінки, проте мав би передбачити їх. За словами Павла: "Вина наявна тоді, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною" (Д.9.2.31).
Необережність буває різного ступеня - груба і легка.
Груба необережність - culpa lata - це невияв тієї міри піклування, уваги, дбайливості, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Ульпіан писав: "Груба вина - це надзвичайна недбайливість, тобто нерозуміння того, що всі розуміють" (Д.50.16.213.2). За своїм значенням груба вина прирівнювалася до умислу. Юрист Нерва стверджував, що "надміру груба вина є умислом" (Д.16.3.32).
Легка необережність - culpa levis - визначалася порівнянням поведінки будь-якого "хорошого", дбайливого, доброго господаря з поведінкою боржника. Якщо поведінка боржника поступалася дбайливості господаря, вона була виною, але легкою виною. Римські юристи розробили модель такого доброго, турботливого, дбайливого господаря, поведінка якого була еталоном для визначення вини боржника. Таку вину називали ще culpa levis in abstracto - виною за абстрактним критерієм, тобто мірою для порівняння слугувала якась абстракція, невизначеність.
Крім того, римське право знало ще один ступінь - culpa in concrete - конкретну вину, її визначали порівнянням ставлення особи до власних і чужих справ (речей) Якщо боржник до чужих справ (речей) ставився гірше, ніж до своїх, то наявна була конкретна вина. Як приклад конкретної вини в джерелах наводяться відносини товаришів між собою. Якщо товариш відносився до справ товариства як до власних, його поведінка була бездоганною, якщо гірше - винною (Д. 17.2.72).
Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила.
Випадок - casus - це спеціальний правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо.
За загальним правилом за випадок боржник відповідальності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur - за випадок ніхто не відповідає.
Нездоланна сила (непереборна сила) - vis major - дії стихійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні
Loading...

 
 

Цікаве