WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Роль зобов’язань у цивільному обороті - Реферат

Роль зобов’язань у цивільному обороті - Реферат

мають правове значення, які мають певні правові наслідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи проступку та ін.). Факти,що не мають правових наслідків, не відносяться до юридичних (прогулянка в лісі, відвідування родичів тощо).
Юридичні факти поділяються на події та дії. Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, народження людини, землетрус та інші стихійні дії сил природи). Такі події, як смерть, народження тощо, завжди мають правове значення, відповідно вони завжди є юридичними фактами. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними фактами. Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахований. Цей факт дає право власнику будинку вимагати відшкодування заподіяних збитків, отже, цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив ніякої шкоди певній особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.
Дії - це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний характер або правомірний. Перші порушують чинний закон, інші відповідають йому.
Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства, називаються правомірними, а ті, що порушують його, - неправомірними.
Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.
Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб настає за їх згодою, за їх бажанням, тобто за їх волею (волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми, оскільки для виникнення їх необхідне волевиявлення двох сторін, наприклад договори, пакти. Без згоди іншої сторони не можна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.
Якщо права і обов'язки виникають, змінюються або припиняються за волевиявленням однієї сторони, правочини називаються односторонніми, наприклад, заповіт, ведення чужої справи без доручення та ін.
Двосторонні правочини - це і є договори. Проте не слід змішувати поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'язань і односторонніх договорів, так само як і двосторонніх правочинів, двосторонніх зобов'язань і двосторонніх договорів.
Одностороннім називається договір (зобов'язання), в якому одна сторона має тільки право (і ніяких обов'язків), а друга несе тільки обов'язки (і ніяких прав), наприклад договір позики, а двостороннім - договір (зобов'язання), в якому кожна із сторін має права і обов'язки, наприклад договір купівлі-продажу.
Отже, критерієм розмежування дво- і односторонніх договорів (зобов'язань) є розподіл прав і обов'язків між сторонами. Односторонній - це той правочин, що виникає за волевиявленням однієї сторони (заповіт), а двосторонній - той, що виникає за волевиявленням двох сторін (договір).
Критерієм розмежування дво- і односторонніх правочинів є кількість сторін, що висловлюють свою волю на їх виникнення.
Неправомірні дії поділяють на три вида) приватні порушення; б) проступки; в) злочини. Нас цікавлять саме цивільні правопорушення, тобто ті, що порушують цивільний закон або договір. Цивільне правопорушення, яке порушує договір, називається договірним цивільним правопорушенням (наприклад, відмова від уплати купівельної ціни, орендної плати, заподіяння шкоди майну, взятому в найм) Цивільне правопорушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою порушник не знаходиться ні в яких договірних відносинах, дістало назву позадоговірного, або деліктного Наприклад, Тіцій підпалив будинок Люція, вбив його раба або заподіяв будь-яку іншу майнову шкоду Тіцій і Люцій ні в яких договірних відносинах між собою не були, але Тіцій порушив права Люція - це і є позадоговірне правопорушення, або делікт
Різноманітність юридичних фактів є підставою виникнення зобов'язань. Наприклад, договір як двосторонній правочин - юридичний факт, з якого виникає зобов'язання. Наприклад, сторони домовилися про будівництво будинку Підрядчик зобов'язується побудувати будинок і передати його замовнику. Замовник, в свою чергу зобов'язується прийняти збудований будинок і оплатити всі будівельні роботи. Він має право вимагати від підрядчика виконання будівельних робіт; підрядчик же зобов'язаний виконати вимогу замовника - це і є зобов'язання.
Так само виникають зобов'язання й з односторонніх правочинів, деліктів та інших позадоговірних правопорушень. Ці юридичні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, римляни згрупували в чотири групи: а) з договорів - ex contractu; б) ніби з договорів - quasi ex contractu; в) зобо-в'язання виникають з деліктів - ex delicto, г) ніби з деліктів - quasi ex delicto. Звідси основний поділ зобов'язань ті, що виникають з договорів, - договірні, а ніби з договору, делікту і ніби з делікту, - позадоговірні.
Необхідно чітко усвідомлювати зміст наведених категорій з теорії зобов'язального права, щоб вільно ними володіти. Договір - це акт, з якого виникає зобов'язання, правочин (двосторонній), а зобов'язання - це правовідношення. З будь-якого договору виникає зобов'язання, проте не всяке зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання може також виникати з деліктів і ніби з деліктів, а також ніби з договорів. На практиці інколи договори і зобов'язання вживають як поняття однозначні. Однак це неправильно. Відмінність між правочином і договором полягає в тому, що правочин - поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе одно- і двосторонні лравочини. Із двосторонніх право чинів (договорів) завжди виникають зобов'язання, а з односторонніх - не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не виникає. Правочин - дія правомірна, а делікт - неправомірна.
3. Сторони в зобов'язанні
Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий характер, стосувалось тільки тих осіб, які його укладали. Це був суворо особистий зв'язок між кредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення виникало лише між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було абсолютно не відчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на Інших осіб. У зв'язку з суворо особистим характером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника. Права і обов'язки, встановлені зобов'язанням, не відносилися до третіх осіб, що не приймали участі в зобов'язанні.
Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони - кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства) Однак переважали двосторонні
Loading...

 
 

Цікаве