WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Ідея української державності в суспільно-політичному житті України кінця 19 - початку 20 ст. - Реферат

Ідея української державності в суспільно-політичному житті України кінця 19 - початку 20 ст. - Реферат

культуру українського народу, ті народи, які проживали на схід від України, зокрема російський.
Особливу увагу Грушевський приділяє тим відмінностям, котрі різко відрізняють російський народ від українського, говорять про глибоку антитезу цих двох близьких по крові, але різних духом народів. Аргументуючи свою думку, він звертається до аналізу поглядів російських слов'янофілів, які протиставляли західноєвропейським принципам права, договору, конституції великоруську патріархальність, проявляли байдужість до питань практичного будівництва життя і, навпаки, підвищений інтерес "народу-богоносця" до проблем моралі. Віддаючи належне позитивним рисам російського народу - вміння згуртуватись у доленосні моменти історії, патріотизм, постійне відтворення в його середовищі геніїв, учений разом з тим розкриває й негативні риси, притаманні російському народові, а саме: відсутність волі до організованого суспільного й політичного життя, схильність до анархізму і навіть до соціального та культурного руйнування, легковажне ставлення до культурних та суспільних цінностей. Жовтнева революція 1917 року в Росії уявляється Грушевським "хаотичною і страшною", російський більшовизм він вважає спадкоємцем московського централізму, що руйнує історичні, економічні та інші зв'язки українського народу з народом великоруським.
Народницька ідея (концепція) українських вчених лягла в основу їхньої політичної програми. Стержнем цієї програми стала ідея федералізму. Грушевський говорив про це до революції, і в 17-18 р., і навіть у 1920 р. Одначе коли Україна стала самостійною він закликав згуртувати, навколо цієї мети, всі свідомі і віддані інтересам України політичні сили, відкинувши всі партійні і групові інтереси і вигоди. Все підпорядкувати вимогам моменту. Помилки які будуть зроблені на цьому шляху можуть бути прощені, але нащадки не простять і не пробачать того, що керівництво незалежної України не відчуло вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам цього моменту.
Так думав перший президент УНР М.Грушевський розуміючи, що український народ протягом багатьох століть перебував під чужоземною владою, не маючи власної національної держави, вільно чи не вільно віддавав свої сили, здібності, матеріальні засоби на службу імперії. Водночас він висловлює думку і про те, що в цих тяжких історичних умовах "добровільно прийнятого духовного чи морального закріпачення, - собачої вірності до Московщини, холопства, служіння не за страх, а за совість державним інтересам Росії", "національними", в широкому значенні цього слова, залишалися тільки народні маси. Перебуваючи вже в еміграції Грушевський (1920 р.) висловлював упевненість, що наш народ збереже своє національне та політичне існування і посяде чільне місце в політичному і економічному житті Європи.
3. Інші ідеї української державності
на початку ХХ століття
Найбільш відомими представниками українського консерватизму, які в своїх наукових працях намагалися довести необхідність саме монархічного ладу для України і обґрунтувати його правомірність, були В'ячеслав Липинський (1882-1931), Степан Томашівський (1875-1930), Кучабський Василь (1895-1945). Засновник консервативної школи в українській політології В'ячеслав Липинський і інші вчені консервативного напряму обґрунтовували різноманітні концепції майбутньої української державності спираючись на історичні традиції української монархії. В.Липинський у своїй концепції української монархії обґрунтовує необхідність 5-ти основних підвалин, на яких ця монархія має засновуватись: 1) аристократія; 2) класократія; 3) територіальний патріотизм; 4) український консерватизм; 5) релігійний епос.
У своїх "Листах до братів-хліборобів" Липинський визначає, три основні ідеї і три методи організації для розв'язання проблем українського державного будівництва, що існують у новітню добу: 1) Демократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою; 3) класократія з правовою - "законом обмеженою і законом обмежуючою" монархією. Вважає, що лише третя із зазначених форм організації суспільного життя є придатною для України, вказуючи на негативні сторони двох перших. Вибори до демократичних парламентів політична бутафорія. Охлократія - лад, де активна меншість твориться шляхом організації різнокласових елементів в одній верстві, яка необмежене панує над даним громадянством. Класократія - лад, де активна меншість - аристократія - приходить до керівництва шляхом вибору кращих представників різноманітних станів і класів, з яких складається суспільство. Класи: хліборобський (поміщики, селяни, сільські робітники), промисловий (власники фабрик, інженери, робітники); фінансовий і купецький (всі ті, хто живе не з продукції, а з обміну продуктами); комунікаційний (залізничники, шофери, поштарі, телеграфісти і т.д.); інтелігенція, яка має здійснювати функції ідеологічного порядку (духовенство, учителі, письменники, журналісти, адвокати, лікарі і т.д.). Стани (сословіє, соц. положення): організатори і організовані; перші - активна меншість, другі - пасивна більшість. Активна меншість - виборна аристократія - обмежує свою владу послугом монархії. Монарх, у свою чергу, обмежується законами, які ухвалюють у законодавчих установах представники класів. Вузловими пунктами своєї конкретної української політичної програми вчений називає поняття територіального патріотизму української нації і українського консерватизму, які, мов, здатні перебороти внутрішні органічні слабості українства.
Українську націю можна найкраще об'єднати на ґрунті територіального патріотизму, тобто пробудження почуття солідарності і єдності між усіма постійними мешканцями української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, соціально-класової приналежності, віросповідання, соціально-культурного-рівня. Україна має стати спільною батьківщиною для всіх своїх громадян - росіян, поляків, євреїв, вірмен і т.д. Почуття до рідного краю - української землі, яка годує всіх її мешканців, як до органічної цілісності є необхідною і єдиною можливістю того найтіснішого у світі зв'язку людей, що зветься нацією. Заклик до соціально-класової чи національної нетерпимості, протиставлення українства іншим співмешканцям України, на думку вченого, - явище глибоко руїнницьке, воно призведе до взаємної ненависті і, в кінцевому рахунку, впаде божою карою на самих українців, "нищачи будь-які державницькі творення і намагання українського народу". Тому-то й аристократія у Липинського зв'язана не стільки з українською національністю, скільки з українською державністю.
Майбутня українська держава, це - незалежна монархія дідичного (спадкового) характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Без гетьманату, здатного примиритиконфліктуючі політичні угрупування на Україні, кожне з яких вважає, що його позиція єдино вірна, ці останні, на думку Липинського "будуть боротися за владу і паплюжити одне одного, як це завжди бувало". Усім має керувати національна аристократія (найкращі люди нації з усіх станів) в середовищі якої можливі і навіть потрібні групування, різні думки, ідеї, передача фактичної влади з одних рук в інші - в цьому запорука прогресу держави, але над усім тим має возвеличуватись і бути недоторканою
Loading...

 
 

Цікаве