WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → «Руська правда» - збірник норм давньоруського права - Курсова робота

«Руська правда» - збірник норм давньоруського права - Курсова робота

Правди, що встановлює штраф за убивство рабів, в одному прочитанні говорить: "Ав смерді й у холопі 5 гривень" (Академічний список). В Археографічному списку читаємо: "А в смерда в холопі 5 гривень". У першому прочитанні виходить, що у випадку убивства смерда і холопа виплачується однаковий штраф. З другого списку випливає, що смерд має холопа, якого убивають. Розв'язати ситуацію неможливо.
Стаття 90 Великої Правди говорить: "Якщо смерд умре, та спадщина князю; якщо будуть дочки у нього, то дати їм придане…" Деякі дослідники трактують її атом у значенні, що після смерті смерда його майно переходило цілком до князя і він людина "мертвої руки", тобто не здатний передавати спадщину. Але подальші статті роз'ясняють ситуацію - мова йде лише про тих смердів, що вмерли, не маючи синів, а відсторонення жінок від спадщини владиво на визначеному етапі всім народам Європи.
Однак труднощі визначення статусу смерда на цьому не кінчаються.
Смерд по інших джерелах виступає як селянин, що володіє будинком, майном, конем. За крадіжку його коня закон установлює штраф 2 гривні. За "борошно" смерда встановлюється штраф у 3 гривні. Руська Правда ніде конкретно не вказує на обмеження правоздатності смердів, є вказівки на те, що вони виплачують штрафи (продаж), характерні для вільних громадян.
Руська Правда завжди вказує при необхідності на приналежність до конкретної соціальної групи (дружинник, холоп і т.д.). У масі статей про вільних людей, саме вільні і маються на увазі, про смердів мова заходить лише там, де їх статус необхідно спеціально виділити.
У давньоруському суспільстві величезне значення мала власність.
Відношення до особистості визначалося в першу чергу саме наявністю власності. Людина, позбавлена власності або яка промотала її, могла забезпечити майнові зв'язки з іншими особами єдиним, що у неї залишилося, власною особистістю.
Важливим джерелом права в Древній Русі були Князівські Церковні Статути. До нас дійшли в цілості два Статути.
2.1. Статут Володимира Святославовича й Устав Ярослава Мудрого.
Статут Ярослава присвячувався головним чином сімейно-шлюбним відносинам, злочинам проти родини і моральності. Зустрічалися покарання за ці діяння як би двоїсті і від князя і від єпископа. Майже всі покарання майнового характеру. Тільки в одному випадку передбачалася страта - ст. 13 Статуту. У цій статті установлювалася відповідальність чоловіка за двоєженство. Установлювалося покарання у 40 гривень на користь єпископа, а незаконна дружина (як правило молода) містилася в монастир. Якщо ж чоловік заподіював зло своїй законній дружині (наприклад, уб'є розсерджений на те, що його розлучали з більш молодою), то в цьому випадку, можливо, було застосування страти.
У Статут Ярослава зустрічаються статті, що носять яскраво виражений класовий характер. За зґвалтування й образу жінки встановлювався штраф, розмір якого залежав від положення потерпілої. Якщо потерпіла була дружиною або ж дочкою боярина, то найбільша сума. Якщо малого боярина, то менше, якщо простої людини, то ще менше.
Передовсім Київська Русь була розвиненою правовою державою (Ще в "Літописі врем'яних літ" зазначається, що племена, які є нашими предками жили на землі роду свого... за законами батьків своїх..): кодекс законів "Руська правда" Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-політичного й суспільно-економічного розвитку, так і основою державного життя Великого князівства Литовського та пізніших формацій і в Україні , і в суміжних державах.
Причина в характері й змісті правового кодексу: він складений на основі багатовікового звичаєвого права народу, але частина законів було конституйована (вироблена Володимиром і Ярославом); "Руська правда" чітко й принципово регулювала правові норми стосунків між членами сім'ї (батьками і дітьми, чоловіками і дружинами), роду, племені, суспільства, між русичами (в "Правді" - русинами - громадянами південної Русі) й іноземцями, між державцями і підлеглими, до того ж - у всіх сферах життя людей.
Пізніше, за Володимира Мономаха, до "Руської Правди" було внесено чимало поправок, але це свідчило про те, що правознавча культура в Київській Русі постійно розвивалася, чутливо реагуючи і на зобміну в бутті та свідомості народу, і на розвиток зарубіжного правознавства.
В "Руській Правді" виявилася демократична суть ментальності праукраїнського етносу: прагнення до поєднання волі народу (віче), законоустремлінь боярської думи та виконавчої волі князів; це також документ, що фіксує і традиційну "колективність прав та відповідальності ("Аще будить русин (представник Південної Русі), любогридин (князівський дружинник), любокупчина, любоябетник (княжий службовець), любомечник (дружинник), ише ізгой (відпущений раб), любословенин (представник Новгородщини), то (в разі провини, заподіяної шкоди) 40 гривен воложите за нь"), і соціальну та індивідуальну диференціацію в суспільстві. Ще "Руською Правдою" передбачався захист прав окремої людини, а водночас - і держави.
Це було гарантом всезагальної благодаті. "Руська Правда" регламентувала права і обов'язки всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній.
Зауважимо: гени такого правового статусу формувалися тисячоліттями, що добре відмінено автором "Велесової книги". Своє Право русичі узгоджували з волею Богів, а тому й мислили глибоко, гуманістично, патріотично, волелюбне, з позицій найвищої етики (честі, гідності, самосвідомості обов'язку), і в цьому сенсі - універсально.
Універсально і в тому, що волю кожного, усього племені, інтереси держави відстоювали віче, бояри, князі, які діяли однодумно та в злагоді і з нормами багатовікових звичаїв, і - новочасних законів.
Про державу можна казати, що вона демократична, якщо права та свободи громадян закріплені правовим шляхом в нормативному акті. Таким актом повинна бути конституція. І ось якраз перша конституція в Європі з'являється якраз в Україні, на основі одного з найперший демократичних режимів - Запорізької Січі. Це конституція Пилипа Орлика. Ця конституція була значним витком вгору української правової культури.
В ній з'являються норми конституційного або державногоправа. Тут передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових частин правового суспільства, а саме - єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку) і суворо підзвітної та контрольованої судової влади. Конституція визначала фундаментальні принципи внутрішньої та зовнішньої політики майбутньої Української суверенної держави, засуджувала протекціонізм і підкуп, закріпила нечуване в феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення убогих, удовиць, сиріт тощо. Хіба не логічна послідовність в правовій культурі українців?
2.2. Право власності.
У російському праві того періоду не було і не могло бути загального терміну для позначення права власності, значення цього права було різним залежно від того, хто був суб'єктом права і що представлялося як об'єкт права власності. Група статей Руської Правди захищає власність.
Loading...

 
 

Цікаве