WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Господарство франків кінця 5 – початок 6 ст. - Реферат

Господарство франків кінця 5 – початок 6 ст. - Реферат

монарх надягає на свою голову корону, всі пери і переси, що присутні у Вестмінстерському абатстві, теж надягають свої корони. Вони теж можновладці, спадкові князі Англії.
Це схематичне становлення свободи, що зародилася у середньовіччі. Проте дійсність була набагато складнішою. Зауважимо, що у своєму зародженні правова свобода була свободою для небагатьох.Та вона й не могла бути іншою, адже вона з'являється як привілей. З часом цей привілей поширюється на всіх.
Люди, що виховані на східних традиціях, що дихали віковим повітрям рабства, нізащо не погодяться із свободою для небагатьох, хоча й тимчасово. Вони бажають її для всіх, або ж ні для кого. А тому й ніхто її не одержує. Саме тому на місці дворянської Росії опинилася комуністична імперія.
На межі античності і середньовіччя Європа пережила велике переселення народів. Зрушили з насидженим місць десятки "варварських" племен: гунни, германці, слов'яни, сармати та інші. Серед германських племен були і рипуарські та салічні франки, колишні союзники (федерати) Риму.
3. Землеволодіння держави франків
Після падіння Римської імперії салічні франки на чолі з Королем Хлодвігом (481-511 рр.) на початку VI ст. захопили майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Під кінець VIIІ ст. вони підкорили інші германські племена: аллеманів, тюрингів, саксів, баварів, захопили землі лангобардів в Італії. Завоювання Галії та інших земель було для франків досить легкою справою тому, що вони не відбирали землю у місцевих власників, а тому останні їх і підтримували. Окрім цього, франки уклали союз з римською церквою, що завершився прийняттям Хлодвігом та його оточенням християнства.
Головним ресурсом королівської влади були до певного часу її земельні володіння. Поступово цей фонд зменшувався. Королі роздавали землі церкві, наділяли земельними наділами своїх наближених з тим, щоб вони могли відбувати королівську службу.
Велике землеволодіння поступово вело до нових форм владарювання. Землевласницька знать починає займати панівне становище як у центральному, так і місцевому управлінні королівства. Без згоди знаті король, по суті не міг зробити якогось важливого розпорядження. Вже з середини VII ст. значення королівської влади зменшується: наступає період так званих "ледачих королів". Представники роду Арнульфінгів заволоділи найважливішою посадою франкського королівства - палатного мера, або майордома, і фактично почали садити певних осіб на королівський трон.
Більшість дослідників вважають, що франки у період завоювання ними Галії (V ст.) жили у сільських громадах (марках), які складалися із вільних людей, що спільно володіли землею та угіддями. Процес феодалізації призводив до появи великої земельної власності, в тому числі і за рахунок дрібної земельної власності, володільці якої розорялися із-за воєн, великих податей та інших повинностей.
Під кінець існування франкської держави право власності на землю стало особистим і набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власності, вільної від обмежень стосовно розпорядження нею договорами і заповітами, і володіння за умови виконання певних повинностей і несення служби.
Центром управління був королівський двір, до складу якого входили королівські слуги і наближені короля. Із королівського середовища поступово висувається один, який займає перше місце. Це був майордом - головний управляючий королівськими маєтностями, а потім і глава королівської адміністрації.
У ранній період існування франкської держави судочинство здійснювалось на зборах вільних людей округу (сотні). На зборах головував виборний сотник - тунгін. Рішення або вирок здійснювались виборними засідателями - рахімбургами.
З посиленням королівської влади судочинство здійснює граф разом із рахімбургами. Пізніше рахімбургів було замінено скабінами, які обиралися графом із середовища "кращих" людей округу. Вищою судовою інстанцією був король.
Судочинство здійснювала також і церква. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, але й на деякі категорії світських людей: вдів, сиріт, вільновідпущеників. Всі ці особи перебували під захистом церкви.
4. Формування феодального суспільства
Держава франків за своєю формою було ранньофеодальною монархією. У силу цього ранньофеодальна держава несе на собі значний відбиток старої общинної організації, установ племінної демократії.
У V-VI ст. у франків збереглися ще общинні, родові зв'язки, відносини експлуатації серед самих франків не були розвиті, нечисленної була і франкська служива знать, що сформувалася в правлячу верхівку в ході військових походів Хлодвіга.
Найбільше яскраво соціально-класові розходження в ранньокласовому суспільстві франків, як свідчить Салічна правда, правовий пам'ятник франків, що відноситься до V ст., виявлялися в положенні рабів. Рабська праця, однак, не одержав широкого поширення. Раб на відміну від вільного общинника-франка вважався річчю. Його крадіжка прирівнювалася до крадіжки тварини. Шлюб раба з вільним спричиняв втрату останнім волі.
Салічна правда вказує також на наявність у франків інших соціальних груп: служива знать, вільні франки (общинники) і напіввільні літи. Розходження між ними були не стільки економічними, скільки соціально-правовими. Вони були зв'язані головним чином з походженням і правовим статусом чи обличчя тієї соціальної групи, до якої це обличчя належало. Важливим фактором, що впливає на правові розходження франків, стала приналежність до королівської служби, королівській дружині, до державного апарата, що складається. Ці розходження найбільше яскраво виражалися в системі грошових відшкодувань, що служили охороні життя, майнових і інших прав окремих облич.
Поряд з рабами існувала особлива категорія осіб - напіввільні літи, життя яких оцінювалася половиною вергельда вільного, у 100 солідів. Літ являв собою неповноправного жителя громади франків, що знаходиться в особистій і матеріальній залежності від свого пана. Літи могли вступати в договірні відносини, відстоювати свої інтереси в суді, брати участь у військових походах разом зі своїм паном. Літ, як і раб, міг бути звільнений своїм паном, у якого, однак, залишалося його майно. За злочин літу покладалося, як правило, те ж покарання, що і рабу, наприклад страта за викрадення вільної людини.
Право франків свідчить і про майнове розшарування, що почалося, франкського суспільства. У Салічній правді говориться про панську чи челядь двірських слугах-рабах (виноградарях, конюхах, свинопасах і навіть золотих справах майстрах), що обслуговують панське господарство.
Разом з тим Салічна правда свідчить про достатню
Loading...

 
 

Цікаве