WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій Київської Русі - Реферат

Державний устрій Київської Русі - Реферат

повстало київське населення. Налякані цим бояри і єпископи викликали в Київ князя Володимира Мономаха з сильною дружиною, який й придушив повстання.
У XI-XII ст. особливо вагомою стає законодавча функція князя. Після запровадження християнства на нього покладається обов'язок сприяти поширенню цієї релігії та матеріально забезпечувати духовенство. Управляти київським князям допомагали посадники, волостелі, тіуни та інші представники адміністрації. Посадники призначалися у важливі центри Давньоруської держави. За відомостями літопису князь Володимир Святославич "избра мужи добры, смысленны и храбры и раздал им гради". У 1096 р. Олег Святославич підкорив Муромську і Ростовську землі, "посада посадники своя по городам и дани поча имати".
Посадники на відміну від тисяцьких і соцьких, які були у першу чергу командирами дружини, а вже потім наділялися адміністративними функціями, відразу ставали повноправними представниками князівської влади на місцях. Як представники князя посадники виконували його функції. Вони судили, збирали данину і різні мита. Існували і спеціальні пункти збирання данини - погости. Посадники відали поліцейськими справами, керували військовими силами міста. У віданні посадника була й прилегла сільська територія. Як правило, князі призначали посадниками бояр та інших "добрих мужів". Посадники і волостелі (управителі сільськими волостями) мали найближчих помічників - тіунів, а також помічників із спеціальних справ - мечників, мостників, вирників тощо. Усі ці особи утримувалися за рахунок поборів з населення. Про "корм" представникам князівського апарату свідчить Руська Правда (ст. 42 Кр. Пр.; статті 9, 10, 74 Пр. Пр.). Така система правління називалася кормлінням.
Великий київський князь приймав важливі рішення, якщо на це була згода його оточення - великих феодалів (бояр) "княжих мужів", які створювали феодальну раду при князеві. У раду входили також представники духовної знаті, інколи представники верхівки міст, у воєнний час - керівники союзників. Рада при київському князеві була важливим органом Давньоруської держави. Члени ради називалися "думцями". Незважаючи на те, що великий київський князь володів правом вирішувати справи самостійно, він був зацікавлений у тому, щоб рішення, які він вважав найважливішими, підтримувалися впливовими елементами. Тому він досить часто звертався до ради "кращих людей".
Місцеві князі. У Київській Русі на місцях спочатку владарювали племінні князівські династії. Місцеві князі, які до середини Х ст. часто іменувалися також великими, однак, визнаючи силу київського князя, були у нього "в послушании": виставляли на його поклик військо, передавали йому частину данини, яку збирали з підвладної території. На місцях інколи розташовувались і військові сили київського князя. За свою службу місцеві князі користувалися заступництвом київського князя, залишали собі частину данини, яку збирали. У випадку порушення вірності київському князеві васал втрачав своє володіння. Проте здійснити це можна було тільки шляхом війни проти непокірного.
Коли Давньоруська держава об'єднала всі східнослов'янські землі, перед нею постало завдання політичної консолідації. У цьому плані значну роль відіграли політичні акції, які здійснив Святослав, а потім, наприкінці Х ст., Володимир Святославич. Зміст їх полягав у тому, що землі і князівства, де владарювали залежні від київських князів династії, передавалися синам київського князя. Так, Святослав "сажає" свого сина Олега "в Деревех". Володимир посадив своїх синів у Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Пскові, Смоленську, Іскоростені, Владимир!, Тмутаракані. У деяких менш важливих містах правили посадники - намісники і тисяцькі князя Володимира з найближчого його оточення. Реформа Володимира ліквідувала владу місцевих племінних князів, інтереси яких були далекі від інтересів Києва. Вона покінчила з автономією земель. Усі вищі ступені феодальної ієрархії опинилися в руках одного князівського роду, представники якого, перетворившись у великих землевласниківфеодалів, знаходилися тепер зі своїм сюзереном (великим київським князем) у класичних відносинах васалітетусюзеренітету. Ці відносини регламентувалися договорами, так званими хрестоцілувальними грамотами. Вони передбачали перш за все те, що сюзерен наділяє свого васала землею. Сюзеренітет у Київській Русі позначався терміном "старійшинство". Місцеві князібрати як нащадки великого київського князя користувалися правами на спадщину предка. Першим спадкоємцем був старший брат. Ця обставина підтримувала у князів ідею єдності, спільності і відповідальності за долю батьківщини у боротьбі зі зовнішніми ворогами. Разом з тим це зумовлювало міжусобну боротьбу, тому що кожний князь намагався фактично зрівнятися з тими, хто мав більші володіння. Міжусобиці, які стали звичайним явищем у ХІХІ І ст., підривали міць Київської Русі.
Окремі феодальні князівства настільки посилилися в економічному і політичному відношенні, що втримувати їх у покорі київському князю ставало неможливим. Князівські володіння перетворювалися у своєрідні держави у державі. Цьому певною мірою сприяли розвиток великих феодальних землеволодінь, між якими існували слабкі економічні зв'язки, а також формування феодального імунітету внаслідок наділення великих феодалів, і перш за все місцевих князів, жалуваними та іншими грамотами. Місцеві князі зміцнювали власний політичний апарат, який головним чином копіював апарат великого князя і надавав їм можливість тримати у покорі підвласне населення, придушувати опір експлуатованих мас, який посилювався. Місцеві князі очолювали адміністрацію і військо, до них посту-пово повністю перейшло право судити, яке вони здійснювали у князівському дворі або передоручали своїм тіунам.
З розвитком феодалізму десяткова система управління (з тисяцькими, соцькими, десяцькими), що виросла з дружної організації, змінюється двірськовотчинною системою управління. За цієї системи не існувало різниці між органами державного управління і управління особистими справами князя. Всі ниті управління сходилися у дворі князя (боярина). Кожен, хто входив до князівського двору (боярської вотчини) і відав тут будьякою ділянкою господарства або був просто близьким прислужником князя, міг з дозволу хазяїна виконувати і державні функції. Процес виникнення двірсь-ковотчинної системи управління непрямо відображений у статтях 19-23 Кр. Пр. Статті ж 12, 13 Пр. Пр. свідчили про дальший розвиток цієї системи управління. Вони передбачали високий штраф (подвійну віру), який треба сплачувати за убивство впливових представників двірськовотчинної системи управління. У статтях 12, 13 Пр. Пр. назви князівських слуг уніфіковано шляхом застосування загального терміна "тіун" (з різними уточненнями). Так, огнищанин став називатися "тіуном огнищаним", старий конюх - "тіуном конюшим", староста сільський і ратайний - "тіуном ратайним ісільським". Тіун огнищаний, тіун конюший, тіун ратайний і сільський та інші князівські слуги виконували також завдання
Loading...

 
 

Цікаве