WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій Київської Русі - Реферат

Державний устрій Київської Русі - Реферат

Справжньою Немезидою для Києва були його давні вороги - кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв'язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголотатари.
Хоча походження монголотатар ще не встановлено остаточно, відомо, щоу XII ст. вони кочували у прикордонних землях Китаю. Майже всю свою силу й енер
гію вони витрачали на міжплемінні та родові конфлікти за убогі пасовиська. В останнідесятиліття XII ст. серед них з'являється надзвичайно обдарований вождь на ім'яТемучин (у 1206 р. він прибрав собі високий титул Чингізхана, тобто хана над ханами), який досягнув нечуваного: вдаючися до сили й політичних інтриг, він об'єднавворогуючі племена, змусивши їх визнати свою абсолютну владу. Наступним йогокроком стало спрямування величезної військової сили та агресивності цих племенпроти сусідніх некочових цивілізацій.
Монголотатарські війська, що ніколи не були багаточисельними (найбільшевід 120 до 140 тис. воїнів), зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, Середню Азію та Іран. У 1222 р. монголотатарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох руських князів, що підтримали його. У 1223р. об'єднані руськополовецькі сили зустрілися біля річки Калки з монголотатарамий у жорстокій битві зазнали страшної поразки. Але монголи, надто розпорошившисвої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому. Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Проте у 1237 р. на кордонах Русі з'явилося сильне монголотатарськерійсько на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Вогнем і мечем зруйнувало воно містаРязань, Суздаль і Володимир, а у 1240 р. дійшло до Києва. Хоча місцевий князьМихайло втік, городяни на чолі з воєводою Дмитром, що його послав Данило Галицький, вирішили оборонятися від нападників. Облога міста була тривалоюй жорстокою, й навіть коли монголотатари подолали міські мури, бої точилися закожну вулицю й за кожний будинок. Нарешті на початку грудня 1240 р. Київ упавпід ударами монголотатар.
Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди. Першийперіод - швидкого зростання - охоплює майже 100 років - з 882 р., коли напрестол у Києві сів Олег, до смерті Святослава у 972 р. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру - "шлях із варягів у греки", підкорили східнослов'янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинутивиклик могутній Візантійській імперії.
Другий період охоплює князювання Володимира Великого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1034-1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоюваньі досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного такультурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попередньогоперіоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло новукультуру й докорінно змінило світосприймання та самовираження населення Київської Русі.
Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаючазагроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, щовсі ці лиха прийшли незабаром після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. Інші схильні вбачати початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва-Володимира Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава (1125-1132).Так чи інакше, коли князь суздальський Андрій Боголюбський у 1169 р. захопив і розорив Київ, а потім вирішив залишити його, повернувшись у свої північносхідні землі, стало очевидним, що політичне й економічне значення Києва дуже підупало. Остаточне зруйнування Києва монголотатарами у 1240 р. ознаменувало собоютрагічний кінець Київського періоду історії України.
4. Суспільний лад Київської Русі
Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. і археологічні пам'ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес йшов швидше (наприклад. Київська, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя. Появу останнього можна розглядати як ознаку "стрибка із первіснообщинності у феодалізм", переходу східнослов'янського суспільства на новий ступінь. Полюддя - це інститут прямого позаекономічного примусу населення, в якому головна роль належить відносинам панування та підкорення - початковій фазі перетворення землі у феодальну власність*.
У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у цей час було ще недостатньо диференційовано. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилося у Х ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу. Прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі і Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домену Володимира Святославича свідчить літопис, в якому йдеться про його пожертвування Десятинній церкві"*. Князівське землеволодіння, як і всякого роду князівських жителів (огнищани, старости та ін.), охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, в статтях 19-28, 32-33 Короткої редакції Руської Правди (Кр. Пр.).
Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів, з'являються також боярськодружинницькі землеволодіння. У літописній розповіді про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські "кращі мужі", яких, за думкою деяких дослідників, можна вважати власниками феодальних вотчин. Літопис повідомляє, що у 1096 p. князь Мстислав Володимирович припинив воєнні дії та "розпусти дружину по селом".
Треба сказати, що питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що через неповноту джерел не вирішене істориками. Суперечливими є і думки археологів. Проте у ст. 34 Кр. Пр. високий штраф за псування межового знаку свідчить про посилений захист перш за все приватного землеволодіння.
У Поширеній редакції Руської Правди (Пр. Пр.), яка належить до кінця XI - початку XII ст., але відобразила більш ранній період розвитку суспільного ладу, йдеться про боярськихтіунів, рядовичів і холопів, а також про боярське спадкоємство. Феодальні землеволодіння збільшувалися за
Loading...

 
 

Цікаве