WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державність і право на західноукраїнських землях у міжвоєнний період - Контрольна робота

Державність і право на західноукраїнських землях у міжвоєнний період - Контрольна робота

польськихземлевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержало понад 1 млн. гектарів землі, велику кількість худоби, насіння тощо.
Багато було зроблено для зміцнення системи освіти, значно поліпшилось медичне обслуговування населення та ін.
Але приєднання українських земель до УРСР було проведено тоталітарним режимом шляхом насильства і сталінських репресій.
Тому навіть потрібні й корисні починання, здійснені за "радянською адміністративно-командною методикою", часто призводили до негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств зачіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувались закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель.
Уже з весни 1940 p. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалась широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали землю не тільки отриману, а й приватну.
Ліквідація старої системи управління поєднувалась з висилкою із Західної України службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їх родинами. І відразу почалися арешти і заслання колишніх функціонерів буржуазних партій, підприємців, поміщиків. Жертвою сталінщини стала також українська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва.
Висипалися і колишні члени КПЗУ. Як метод політичного переслідування або адміністративного покарання, широко використовувався такий вид репресій, як депортація - висилка і заслання без правових на те підстав, управління в нових областях здійснювались жорстокими адміністративними методами. Зі сходу прибували керівні кадри, які зовсім не рахувалися із специфікою місцевого економічного і духовного життя. Усе це призвело до того, що перше знайомство з радянською системою мало для західних українців в основному негативні наслідки.
3. Буковина
Під владою Австрії Буковина була автономною провінцією, а українці - її найчисельніша національна група - мали порівняно сильне політичне представництво у Відні, широке місцеве самоуправління, розвинену систему україномовного шкільництва. Все це було втрачене з анексією цього краю Румунією. Із спільності, котра з усіх західних українців користувалася найбільшим сприянням, буковинці стали найбільш гнобленими.
Своєю нетерпимістю до національних меншостей Румунія перевершувала навіть Польщу. Після визнання у 1920 р. західними союзниками румунських претензій щодо Буковини румунський уряд закрив усі українські школи й навіть відмовився визнати українців за окрему націю. В освітніх заходах 1924р., скерованих на румунізацію шкіл, українців називали "громадянами румунського походження, що забули рідну мову". До 1927 р. всі сліди колишньої автономності Буковини було стерто, а сам край уже розглядали як одну з румунських провінцій.
Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав 31918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, брутальна ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління.
За таких обставин лише в короткий період між 19'28 та 1938 рр. можна було думати про відродження українського життя, та й то в обмежених рамках. Невелика буковинська спільність реагувала на румунське правління подібно до своїх співвітчизників у Польщі.
Старші за віком і краще соціальне влаштовані, її представники схилялися на користь "органічної" роботи й компромісу з режимом. Вони відновили культурні товариства, хори, театральні трупи, студентські гуртки та органи преси. У 1927 р. під проводом Володимира Залозецького вони навіть утворили Українську національну партію. Проте у 1938 р. цю партію й багато інших українських організацій було розпущено. У середині 30-х років сформувався "революційний", або націоналістський, табір на чолі з Орестом Зибачинським, Петром Григоровичем і Денисом Квітковським.
Вербуючи нових членів із більшою вибірковістю, ніж ОУН у Галичині, ця невелика за чисельністю організація незабаром підпорядкувала собі студентські, молодіжні та спортивні товариства. Завдяки своїй конспіративній будові вона виявилася єдиною на Буковині українською організацією, що не тільки витримала репресії уряду, а й навіть зросла на протидію їм.
Висновки
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точки зору міжнародного права і держав Антанти її влада над західними українцями лишалася спірною.
Українці Галичини відмовлялися визнати польську державу своїм законним урядом, доки Рада послів Антанти у Версалі не прийняла відповідного рішення. Вони бойкотували перепис 1921 р. й вибори до сейму 1922 р. Радикальні елементи звернулися до терористської тактики й саботажу щодо польських урядовців і державних установ.
Деякий час влада Польщі над західними українцями лишалась спірною. Незважаючи на це, розпочалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектар землі, на Поліссі - 113 тис. і т. д. Тому восени 1922 р. українці розпочали бойкот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах.
Своєю нетерпимістю до національних меншостей Румунія перевершувала навіть Польщу. Після визнання у 1920 р. західними союзниками румунських претензій щодо Буковини румунський уряд закрив усі українські школи й навіть відмовився визнати українців за окрему націю. В освітніх заходах 1924р., скерованих на румунізацію шкіл, українців називали "громадянами румунського походження, що забули рідну мову". До 1927 р. всі сліди колишньої автономності Буковини було стерто, а сам край уже розглядали як одну з румунських провінцій.
Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав 31918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, брутальна ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління.
Список використаної літератури
1. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. - К., 2000.
2. Жуковський Л., Субтельний О. Нарис історії України. К, 1993.
3. Литвин М. Р., Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1999.
4. Музиченко П. "Історія держави і права України" - Одеса 1998 р., ч.2.
5. Субтельний О. "Україна. Історія" - К -"Либідь" 1993 р.
Loading...

 
 

Цікаве