WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Значення поділу володіння на незаконне, добросовісне та незаконне недобросовісне - Реферат

Значення поділу володіння на незаконне, добросовісне та незаконне недобросовісне - Реферат

незаконно, тобто без правової підстави, але добросовісно і яке призводить до набуття права власності на нього (ст. 344 ЦК). Привертає увагу ст. 344 ЦК. Вона велика за обсягом, але так і не назвала певним терміном особу, добросовісне і безперервне володіння якої призводить до набуття права власності. Але ж - це володіння і зазначеного ніхто не стане спростовувати.
Глава 29 ЦК "Захист права власності" визнає законне і незаконне володіння, яке поділяється на добросовісне і недобросовісне. За ст. 658 ЦК покупець товару, продавцем якого не є його власник, у визначенихзаконом випадках стає власником даного товару. Але ж це не право власності, а лише добросовісне володіння.
Яке володіння потребує захисту? Безперечно, незаконне володіння, тобто без правової підстави. Вище уже підкреслювалося, що це володіння потребує захисту, виходячи із суто людських інтересів. Проте Цивільний кодекс проголосив: захищатися має тільки володіння, яке опирається на право, тобто законне. У цьому питанні ЦК проявив непослідовність і суперечливість. Стаття 387 передбачила наявність незаконного володіння, тобто без відповідної правової підстави. Статті 388 і 390 ЦК визнають за цими незаконними володільцями певні права. А глава 31 "Право володіння чужим майном" надає захист тільки володінню, яке опирається на правову підставу.
Постає питання: чи потрібне володінню, яке ґрунтується на певному правовому титулі, тобто законне, якийсь додатковий чи спеціальний захист. Адже володіння, яке тримається на правовому титулі, певній правовій підставі, має захист саме тому, що у нього є остання. Жодного іншого захисту воно не потребує.
Частина 1 ст. 397 проголошує: володільцем чужого майна є особа, котра фактично тримає його у себе. Це не точне визначення володіння. За ним володільцями мають бути визнані всі ті особи, які на тій чи іншій правовій основі володіють чужою річчю чи майном. Це - численна армія наймачів, орендарів, хранителів, сторожів, заставодержців, позичальників тощо. Зазначені особи володіють чужим майном на підставі відповідного договору.
Постає резонне запитання: чи потребують названі особи якогось іншого додаткового захисту, ніж той, який передбачений відповідним договором. Захист їх прав забезпечується у достатній мірі відповідним договором. Потреби у додатковому захисті немає.
Висновки
Стародавнє римське приватне право наявність у тієї чи іншої особи чужого майна на договірній або іншій правовій основі володінням не визнавало. Це було лише тримання (detentio), що й захищалося відповідним договором чи тим правовим титулом, який був правовою підставою такого тримання. Римське приватне право володінням визнавало фактичну наявність чужої речі (майна) у певної особи, яка останнє вважала своїм[1]. Для визнання володіння вимагалося два елементи: наявність і воля вважати дане майно своїм. При цьому -вказане володіння незаконне, воно не має відповідної правової підстави (титулу). Законодавець у ст. 397 ЦК України другий елемент - волю володільця вилучив. А без нього володіння уже не є таким, воно лише тримання, тобто володіння від чужого імені. Той, хто тримач, не може вважати майно, яке знаходиться у нього на основі договору чи якоїсь іншої правової підстави, своїм. Характерною і необхідною ознакою володіння є воля особи вважати майно, що знаходиться у її господарстві, своїм. На якій підставі, на яких фактах ґрунтується воля даної особи вважати чужу річ (майно) своїм - інше питання. Це може бути воля особи, котра придбала річ, що склалася на помилковій уяві про укладену угоду (наприклад, продавець не мав права продавати дану річ, а покупець про це не знав). Це може бути умисне присвоєння чужого майна. Для свого оточення володілець видає, що придбав дану річ на законних підставах.
Проте в обох випадках набувач-володілець ніби утаємничена особа. У першому разі фактичний володілець не знав про те, що він володіє чужим майном, у другому - знає, але приховує це від оточуючих. Але і у першому, і у другому випадках є фактична наявність майна володільця і воля володіти ним від свого імені. Отже, в обох випадках маємо фактичне володіння. У обох випадках володіння потребує захисту. Можуть бути й такі. Але серед володільців більшість, які стали такими не порушуючи закон, їх і треба захистити. Саме з цією метою надається захист фактичному володільцю.
Новий ЦК пішов іншим шляхом. Він надав захист тільки законному володінню, яке вже мало захист. Підкреслювалося, що законне володіння не потребує додаткового захисту, яким є норми глави 31 ЦК. Водночас новий ЦК категорично відмовив у захисті незаконного володіння, виявивши при цьому непослідовність. У одному разі він визнає за незаконним і недобросовісним володільцем певні права (ч. З ст. 390). У іншому - відмовляє у наданні захисту незаконному, але добросовісному володільцю.
Виходячи з буквального тексту ст. 397, добросовісний володілець, яким є особа, котра володіє чужим майном протягом тривалого строку, що може призвести до визнання за нею права власності на це майно, захисту свого добросовісного володіння від порушень третіх осіб немає. Навряд чи можна визнати таку ситуацію надійним захистом прав та інтересів громадян.
Відповідно до ст. 398 ЦК володіння виникає на підставі договору з власником майна або особою, якій останнє передано власником майна, а також на інших підставах, встановлених законом. Зазначена стаття викликає зауваження. Особа, якій власник передав майно, також може передавати його у володіння третій особі. По-перше, про яке передавання йде мова: у найм, для збереження, в оренду, в тимчасове користування тощо: але без права передачі у володіння третім особам. По-друге, це може бути передача у власність, сервітут, емфітевзис, суперфікцій тощо. У вказаних випадках правовий статус володільця іншій. Очевидно, про це варто було б сказати чіткіше.
Проте основним недоліком цієї статті є те, що володіння виникає лише на договірній чи іншій правовій підставі. Якщо ж воно виникає на основі правового титулу, таке володіння не потребує якогось захисту. Воно захищається договором чи іншою правовою підставою, з якої виникло.
На мою думку, концепція володіння, закладена новим Цивільним кодексом України, не відповідає сучасним ринковим відносинам.
Використана література:
1. Римское частное право. - М., 1948. - С. 168.
2. Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві. - Одеса, 2002.
3. Підопригора О.А. Римське приватне право. - К., 2001. - С. 176-177.
4. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. - К., 2003. - С. 302.
5. Римское частное право. - С. 173.
6. Ораг Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. - К., 2000. - С. 121.
Loading...

 
 

Цікаве