WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зростання феодально-земельної власності, її форми та характер, феодальна ієрархія та васалітет при останніх меролінгах та перших Каролінгах - Реферат

Зростання феодально-земельної власності, її форми та характер, феодальна ієрархія та васалітет при останніх меролінгах та перших Каролінгах - Реферат

свій сеньйор, лорд, якому підкоряється населення його володіння. На користь цього ж володільця (а не короля) населення відбуває різного роду повинності. Основною формою повинностей є феодальна рента, яка складається із трьох видів: відробітної ренти (панщини), продуктової ренти (або натурального оброку) і грошової ренти (грошового оброку).
Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежать не тільки від короля, але й один від одного. Така залежність наступає тому, що кожен земле володілець одержував своє володіння від іншого, а тому залежав від останнього.
Зберігаючи свої загальні риси, феодалізм проте, набував в окремих країнах Європи особливих рис у залежності від місцевих умов його розвитку.
Не дивлячись наієрархічну феодальну залежність усього населення, власне, у середньовіччі розвинулась свобода у повному розумінні цього слова.
Реальна свобода - це одночасно свобода і соціальна, і особиста. Особиста свобода - це свобода від суспільства, точніше від держави і подібних їй примусових, громадських об'єднань. Проте свобода людини є відносною, адже не існує абсолютної свободи. Разом з тим, головним у свободі людини, є свобода переконань - релігійних, моральних, наукових, політичних та їх політичного вираження у слові, друці, в організованій громадській діяльності.
У феодальному суспільстві зародилася свобода тіла. Адже барони не тільки пани, але й одночасно васали. Їх стосунки із сюзерном визначаються договором і звичаєм, а не волею монарха. На своїй території вони самі здійснюють права монарха над своїми кріпаками і, навіть, вільним населенням. Їх особистість захищена від волі монарха, їх не можна ображати. Вони, навіть, мають право вести війну проти монарха. Під час коронації, наприклад, англійських королів, коли монарх надягає на свою голову корону, всі пери і переси, що присутні у Вестмінстерському абатстві, теж надягають свої корони. Вони теж можновладці, спадкові князі Англії.
Процеси феодалізації в VI-VII ст. на півдні Галлії не одержали настільки бурхливого розвитку, як на півночі. У цей час розміри франкської колонізації тут були незначні, зберігалися великі маєтки галло-римської знаті, продовжував широко використовуватися працю рабів і колонів, але глибокі соціальні зміни відбувалися і тут, головним чином за рахунок повсюдного росту великого церковного землеволодіння.
V-VI ст. у Західній Європі були відзначені початком могутнього ідеологічного настання християнської церкви. Служителі десятками знову виникаючих монастирів, храмів виступали з проповідями про людське братерство, про допомогу бідним і стражденної, про інші моральні цінності.
Населення Галлії під духовним впливом священнослужителів, очолюваних єпископами, стало сприймати усе більше християнські догмати, ідею спокути, покладаючись на заступництво святих батьків заради знаходження прощення при переході в інший світ. В епоху нескінченних воєн, руйнувань, повсюдного насильства, хвороб, в умовах домінування релігійної свідомості увага людей природно концентрувалося на таких питаннях, як смерть, посмертний суд, пекло і рай. Страх перед чистилищем і пеклом церква стало використовувати у своїх корисливих інтересах, збираючи і накопичуючи за рахунок і правителів, і простих людей численні пожертвування, у тому числі і земельні. Ріст церковного землеволодіння почався з земельних відмовлень церкви від Хлодвіга.
Зростаюча ідеологічна й економічна роль церкви не могла рано чи пізно не проявитися в її владних домаганнях. Однак церква в цей час не була ще політичним утворенням, не мала єдиної організації, представляючи собою деяке духовне співтовариство людей, кероване єпископами, з яких за традицією найважливішим вважався єпископ Рима, що одержав згодом звання папи римського.
Феодальні відносини у Франції, як і в інших країнах Європи. досягли зрілості в ХІ-ХV ст. В ХІ-ІХ ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів - королівська, світська, церковна. Ієрархічна структура землеволодіння (власність верховна. сеньйоріальна і васальна) обмежувала права окремого феодала на землю. Однак в період політичної роздрібненості менші володіння стали відчужуватися. Зросли значення та розміри сеньйоріальної власності, перш за все за рахунок лісів, луків, пасовищ. Розширилися і зміцніли сеньйоріальні права. У ХІV-ХV ст. феодальні господарства все більше втягуються у товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється правовий та майновий статус селян, які поступово виходять з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельна власність. З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами - оренда, найм тощо, орієнтовані на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої економічні позиції держава.
Висновки
Головною і домінуючою галуззю феодальної економіки є сільське господарство. Тому панівним класом у феодальному суспільстві є клас, який зосереджує у своїх руках право власності на землю - клас землевласників. Визначальними ознаками феодалізму є: панування натурального господарства, наділення безпосереднього виробника засобами виробництва взагалі і землею зокрема, особиста залежність селянина від землевласника.
Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Люди, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій. поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників.
Велике землеволодіння поступово вело до нових форм владарювання. Землевласницька знать починає займати панівне становище як у центральному, так і місцевому управлінні королівства. Без згоди знаті король, по суті не міг зробити якогось важливого розпорядження. Вже з середини VII ст. значення королівської влади зменшується: наступає період так званих "ледачих королів". Представники роду Арнульфінгів заволоділи найважливішою посадою франкського королівства - палатного мера, або майордома, і фактично почали садити певних осіб на королівський трон.
Література:
1. Історія держави і права зарубіжних країн / Під ред. Жукова О.А., Крашенинникової Н.А. - М., 1996
2. Загальна історія держави і права / Під ред. Батиря К.И. - М., 1993
3. Черниловський З. М. Всесвітня історія. - М., 1995
4. Хрестоматія по загальній історії. / Під ред. З.М.Черниловского. - М., 1998
5. Хрестоматія по історії середніх століть. / Під ред. Граціанського і Сказкіна. - М., 1993
Loading...

 
 

Цікаве