WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зростання феодально-земельної власності, її форми та характер, феодальна ієрархія та васалітет при останніх меролінгах та перших Каролінгах - Реферат

Зростання феодально-земельної власності, її форми та характер, феодальна ієрархія та васалітет при останніх меролінгах та перших Каролінгах - Реферат

померлого.
Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші титулі Салічної Правди, зокрема "про переселенців". Переселитися на територію общини "чужому" можна було лише за згодою всіх членів общини. Якщо хоча б один із них висловлювався проти, переселенець повинен був покинути общину.
Генеза та розвиток нових господарських форм всередньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.
У V-VІ ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади на сусідську, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство - основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали.
Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, а також внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм між колективною власністю та парцелярними (індивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася - продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зростало землеволодіння франкських королів та знаті.
У VІІІ-ІХ ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба були надто обтяжливими для селянства і призводили до їх розорення, всенародне ополчення втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною, стали важкоозброені кінні воїни-рицарі. Карп Мартелл, король Франкської держави (714-751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданні воїнам-рицарям пожиттевих земельних наділів - бенефіціїв -за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавали своїм васалам. Так склалося бенефіціальне-умовно-службове, тимчасове землеволодіння, яке грунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати у випадку відмови від служби чи зради.
Водночас реформа підготувала умови для розпаду громади, обмежуючи права і обов'язки її членів: звільняла від військової служби, участі в суді, в місцевому управлінні. В часи правління династії Каролінгів (з 751 р.) надання бенефіціїв стало системою. В IХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на феод (лен) - основну, найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалося і розвивалося в межах маєтку-сеньйорії. Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи. Сеньйорії звичайного типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів). Орні землі домену із зерновим виробництвом становили майже третину його загальної площі. Монополія феодалів на землю зростала, що виражалося у принципі "немає землі без сеньйора".
2. Земельна власність і зростання класового розшарування
Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Люди, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій. поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників.
Одночасно із зростанням великого землеволодіння селянство потрапляло у все більшу залежність від феодалів, як і рівень їх залежності від сеньйорів. До нього належали серви (нащадки колишніх рабів, колонів), які перебували в особистій спадковій залежності від сеньйорів. У стан селян поступово перейшли вільні франкські солдати та дрібні галло-римські землевласники, їх дцрехід був зумовлений різними обставинами - великими додатками, боргами, війнами та усобицями, стихією, натуральним характером господарства, яке ставило людей у залежність від природних умов та унеможливлювало інші заняття. Були поширеними прекарні угоди, відомі з римських часів, згідно з якими аллод вільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора чи церкви, а потім повертався селянинові в пожиттеве користування як прекарій (земля, видана на прохання). Поступово прекарії стали спадковими, взаємовідносини селян і землевласників обумовлювалися сплатою натуральної чи грошової ренти, виконанням селянином повинностей на користь феодала та обов'язків сеньйорів по відношенню до селян. Існували інші шляхи переходу у селянський стан та форми їх залежності. Селяни різних категорій, походження та залежності відрізнялися забезпеченням землею, обов'язками щодо землевласника. Більшість селян не були спадково залежними. Їх обов'язки зберігалися доти, доки вони користувалися наділом у цій сеньйорії. Селяни не були прикріплені до землі, а спроби Карла Великого (768-814рр.) заборонити відхід селян від землі не мали успіху.
Феодальному способові виробництва властиві низький стан техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, а також поєднання сільськогосподарського виробництва з домашнім ремеслом.
3. Феодальна ієрархія у франків при Меролінгах і Каролінгах
Феодальний порядок характеризується злиттям поняття власності з верховною владою (суверенітетом): власник землі має всі, або частину прав, сукупність яких складає суверенітет, який у даний час належить державі. Територія розділена на володіння, які називають по різному (сеньйорії - у Франкції, менор - в Англії). У кожному з них править
Loading...

 
 

Цікаве