WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в другій половині XIX ст. - Реферат

Право в другій половині XIX ст. - Реферат

орган з відповідними правами - фабрична інспекція.
Кримінальне право. Новою редакцією Уложення про покарання було запроваджено ряд принципів буржуазного кримінального права. Так, було встановлено, що злочином визнається діяння, прямо вказане у законі. Проголошувався принцип вини у формі умислу і необережності. В нормах Уложення закріплювалися елементи складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) та умови застосування покарань.
В той же час зберігалося чимало норм феодальногоправа. Так, на першому місці в Уложенні 1885 p. стояли злочини проти релігії. Феодальним пережитком було притягнення до відповідальності дітей, починаючи з семи років.
Нечітке трактування об'єкта злочину відбилося на структурі Уложення. В редакції 1885 p. воно містило склади, між якими не було принципової різниці: вбивство у бійці, вбивство родичів, батьковбивство тощо. В цілому ж у пореформеному праві були докладно представлені всі види посягань на особу, власність, посадові злочини, злочини проти порядку управління та ін. Найбільш небезпечними вважалися політичні злочини - бунт, державна зрада тощо. За посягання на царя або членів царської сім'ї передбачалася смертна кара.
Мета покарання полягала в тому, щоб шляхом кримінальної репресії виключити небажані для держави вчинки.
Існувало багато видів позбавлення волі, спеціальні покарання за посадові злочини. До кінця століття зберігався розподіл покарань на основні (страта, каторга, ув'язнення та ін.) та додаткові (позбавлення титулів, звань, поліцейський нагляд тощо).
Кримінальний процес. В період, що вивчається, завершилося виділення в самостійні галузі кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права. Буржуазні принципи судового процесу, які були проголошені реформами, залишалися в цілому незмінними до початку XX ст., хоча реакційні кола прагнули звузити ліберальний характер судочинства.
В судових статутах 1864 p. чітко і послідовно регламентувався процесуальний порядок розслідування і розгляду кримінальних справ у слідчих та судових органах. Великим здобутком кримінально-процесуального права було проголошення таких демократичних принципів правосуддя, як усність, гласність, змагальність, безпосередність, право обвинувачуваного на захист. В умовах самодержавної Росії закріплення їх в правових нормах було значним прогресивним кроком в напрямі перебудови правосуддя.
Принцип змагальності диктував необхідність створення адвокатури*. Адвокатура була запроваджена судовими статутами.
Адвокати поділялися на дві категорії - присяжних і приватних повірених.
Присяжними повіреними могли бути особи, що мали вишу юридичну освіту і практичний стаж відповідної судової роботи, а також як помічники присяжного повіреного - не менше п'яти років.
Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування шляхом обрання при окрузі судової палати рад присяжних повірених, які обирали голову ради та його заступника (товариша).
На раду присяжних повірених покладалося: розгляд заяв про вступ або вибуття з числа присяжних повірених; нагляд за додержанням ними законів, установлених правил; призначення повірених для подання безкоштовної юридичної допомоги; накладення дисциплінарних стягнень (попередження, догана, заборона займатися адвокатською практикою строком до одного року, виключення з числа присяжних повірених, віддання до суду) та ін.
Матеріальні кошти ради становили: вступний внесок при прийомі до адвокатури, а також обов'язковий щорічний внесок, який сплачували присяжні повірені, їхні помічники та приватні повірені.
Зарахованому до числа присяжних повірених рада видавала відповідне свідоцтво й після приведення даної особи до присяги її заносили в списки, які щороку публікувалися в офіційній пресі для загального відома.
Присяжні повірені могли брати на себе представництво в цивільних і захист у кримінальних справах, що розглядали в окрузі, до якого вони були приписані.
Тоді ж був введений й інститут так званих приватних повірених, якими могли бути громадяни, що досягли 18 років, за винятком жінок. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. Для отримання звання необхідно було скласти іспит в окружному суді або судовій палаті, які й видавали свідоцтво встановленого зразка на право ведення судових справ. Прізвища осіб, котрі отримали таке свідоцтво, публікувалися в губернських відомостях. На відміну від присяжних повірених приватні могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які, відповідно, здійснювали нагляд за їх діяльністю.
Велике значення мало проголошення в праві презумпції невинності, згідно з якою особа вважалася невинною до того часу, доки її винність не буде доведена вироком суду. Скасовувалася система формальних доказів, яка була замінена системою вільної оцінки за внутрішнім переконанням.
В законодавстві докладно регламентувався процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних засідателів. В цих судах винесенню вироку передував вердикт присяжних про винність або невинність підсудного.
Чимало уваги було приділено стадіям кримінального процесу в загальних судах. Попереднє розслідування поділялося на дізнання та попереднє слідство. Оформилося в самостійну стадію кримінального процесу віддання до суду, в якій вирішувалося питання про достатність або недостатність даних для розгляду судом кримінальної справи по обвинуваченню конкретної особи. Передбачалися й такі стадії процесу, як підготовчі до суду дії, судове слідство з дебатами сторін, винесення вироку і перегляд його.
Цивільний процес. Розгляд цивільних справ у мировому суді відбувався спрощено, оскільки мировий суддя вирішував одноособове невеликі за сумою позови (не більше 300 крб.). Після подачі позову відповідач викликався до канцелярії суду, де знайомився із змістом заяви. Всі основні процесуальні дії мирового судді фіксувалися у спеціальній книзі протоколів. Рішення суду могли бути оскаржені в апеляційному порядку.
Розгляд цивільних справ у загальних судах був більш складним. Він здійснювався відповідно до принципів усності, гласності, змагальності. Справа починалася з подачі позову. З його змістом знайомився відповідач, який міг подати заперечення. В суді брали участь адвокати, допускалося примирення сторін. Тягар доказування покладався на сторону, яка щось твердила або вимагала. Перегляд рішень загальних судів здійснювався в апеляційному порядку.
Loading...

 
 

Цікаве