WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в другій половині XIX ст. - Реферат

Право в другій половині XIX ст. - Реферат

Право в другій половині XIX ст.
Джерела права. На еволюцію правової системи царської Росії, до складу якої входила Україна, впливав як соціально-економічний розвиток країни по капіталістичному шляху, так і загострення класової боротьби в новій обстановці. Це зумовило суперечливість права. У своїй основі воно залишалося феодальним і в той же час в нього все більш впроваджувалися принципи та норми буржуазного характеру.
Як відомо, однією із ознак розвитку права в буржуазному класовому суспільстві є його кодифікація. Протягом XIX ст. кодекси активно розроблялися і приймалися у багатьох європейських країнах. Російська бюрократія негативно ставилася до видання чітких галузевих кодексів, в яких вона вбачала можливе обмеження Дій властей. Робота кодифікаційних комісій тривала довгі роки, через що підготовлені проекти кодексів до кінця століття так і не набрали чинності.
Основні джерела права у період, що вивчається, не змінилися. Як і раніше, діяло Повне зібрання законів Російської імперії - було опубліковано його друге і третє видання. Чинні правові норми містив також Звід законів Російської імперії (в цей період був виданий новий, 16-й том).
В галузі кримінального права діяла більша частина кримінальних та виправних норм Уложення про покарання. У 1866 і 1885 pp. набрала чинності його нова редакція, в якій враховувалося поточне пореформене законодавство. Проте і в цьому разі Уложення не було позбавлене певних прогалин та казуїстичності. Не без підстав деякі криміналісти називали Уложення "цілковитим анахронізмом".
Основним джерелом цивільного права був 10-й том Зводу законів. Велика кількість цивільно-правових норм містилася в актах, що були видані під час реформи та подальших перетворень, а саме, в судових статутах, тимчасових правилах про волосний суд та ін. Вони були джерелами і процесуального права.
Розвиток робітничого руху в країні зумовив розроблення фабричного законодавства. Це, зокрема, були закони: "Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках та мануфактурах" (1882 р.), "Про заборону нічної праці неповнолітнім та жінкам на фабриках, заводах та мануфактурах" (1885 р.), "Про нагляд за закладами фабричної промисловості та про взаємні відносини фабрикантів і робітників" (1886 p.), "Про тривалість та розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості" (1897 p.). Поширивши фабричні закони на центральні губернії Європейської Росії, уряд повільно запроваджував їх у інших місцевостях або зовсім не запроваджував. В Україні закон 1886 p. був введений у Київській, Волинській, Харківській та Херсонській губерніях лише в 1894 р Ще пізніше він був поширений на Таврійську, Полтавську та Чернігівську губернії. Норми фабричних законів, у яких йшлося про захист інтересів робітників, багато в чому мали декларативний характер.
В галузі адміністративного законодавства найважливішим було вже згадане Положення про заходи по охороні державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 р. Воно стало "законною" підставою адміністративно-поліцейського свавілля. Прийняте як тимчасовий захід на три роки, це Положення постійно доповнювалося і проіснувало аж до повалення царату.
В обмеженому вигляді зберігав значення джерела права звичай. Звичаєве право застосовувалося волосними судами при розгляді майнових спорів селян та дрібних проступків у правовідносинах торговельно-промислової сфери. До звичаїв зверталися при відсутності норми закону. Однак при цьому використання звичаю не повинно було суперечити загальним вимогам закону.
У судочинстві, яке застосовувалося до осіб духовного звання, зберігався вплив церковного права.
Все це гальмувало, але не могло зупинити еволюцію права по новому суспільно-економічному шляху, якому відповідали основні галузі права - державне, кримінальне, цивільне, процесуальне та ін. З 1883 р. стало видаватися періодичне Зібрання узаконень та розпоряджень уряду. Чималу роль в закріпленні принципів буржуазного права відігравали департаменти Сенату. Витлумачуючи закони, Сенат поступово пристосовував застарілі їх положення до сучасних потреб суспільства.
Цивільне право. Після звільнення селян від кріпосної залежності поширилася сфера застосування цивільного права. Селяни поступово ставали більш активними учасниками цивільних правовідносин. Проте в цілому зміни цивільного законодавства мали половинчастий характер і не сприяли усуненню феодальних пережитків. Так, після скасування кріпосного права селяни були виключені з переліку об'єктів власності, законами про стани їм були надані особисті та майнові права. У той же час явно пережитковий характер мало збереження у Зводі законів положень, згідно з якими до об'єктів власності було віднесено нерухоме майно, зокрема поміщицькі землі, на яких проживали тимчасовозобов'язані селяни.
Ряд законів і сенатських рішень другої половини XIX ст. були спрямовані на регулювання поземельних відносин в Правобережній Україні. Ними, як вже зазначалося, встановлювалися пільги або обмеження на придбання землі залежно від національності покупців. В той час скасовувалися або зменшувалися феодальні обмеження щодо розпорядження заповідними або денними маєтками, обмежувалися селянські сервітути, закріплялися чиншеві правовідносини*.
Продовжували діяти деякі норми звичаєвого права, які обмежували права селян, хоча останні і були звільнені від кріпосної залежності. Ці обмеження стосувалися, перш за все, права власності селян на землю. Селяни не могли вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. Більшість угод, пов'язаних із землею, укладалася лише за наявності згоди селянської громади.
Зобов'язальне право цього періоду грунтується на принципі договірної свободи. Але в умовах царської Росії можновладці міста і села нерідко нав'язували трудящим кабальні угоди. За оренду поміщицької землі селяни працювали в панських маєтках або віддавали поміщикам частину врожаю, одержаного селянською працею на орендованій землі.
Свобода договору найму призвела до жорстокої експлуатації робітників на капіталістичних підприємствах. Прагнучи запобігти дальшому загостренню класової боротьби між пролетаріатом і бур-жуазією, царат пішов на встановлення деякого обмеження свавілля капіталістів. Перш за все обмежувалися тривалість робочого часу - не більше 11,5 годин на добу (раніше межі не було), експлуатація праці дітей та підлітків. Робилися також спроби регламентувати застосування штрафів. Для нагляду за додержанням фабричного законодавства створювався спеціальний
Loading...

 
 

Цікаве