WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр. Державотворчі процеси - Реферат

Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр. Державотворчі процеси - Реферат

Україна опинилася між Антантою, більшовиками та армією Денікі-на, якого підтримувала Антанта.
Виходом із цього становища могла бути лише зміна орієнтації. 14 листопада 1918 p. гетьман відважився на рішучий крок: кабінет Ф.Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений; одночасно було підписано грамоту про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією і доручено С.Гербелю скласти новий кабінет, який мав діяти до з'ясування відносин з Антантою.
14 листопада 1918 p. одночасно сталися дві важливі події: в Києві підписано грамоту про федераціюУкраїни з майбутньою Росією, а в Білій Церкві Директорія розпочала повстання проти гетьманського уряду.
18 листопада 1918 p. повстанська армія розбила гетьманські війська під Мотовилівкою. Після цього Скоропадському стало ясно, що українське військо за його уряд битися не буде. 14 грудня 1918 p. гетьман зрікся влади, передавши її та державний скарб урядові, а сам виїхав за кордон.
3. Період Директорії
Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Знову почали діяти заборонені гетьманом рада.
Ставши головним Українського Військового Комітету Західного Фронту, Петлюра був делегований на перший Всеукраїнський Військовий З'їзд у Києві, що відбувся 18-21. травня 1917, і був обраний Головою Українського Генерального Військового Комітету, а при утворенні Генерального Секретаріату Центральної Ради (28 червня 1917) став першим генеральним секретарем військових справ і всю енергію спрямував на створення Українських Збройних Сил, змагаючись з неприхильним ставленням до них деяких членів Центральної Ради й відкритим опором російських кіл. У кінці 1917 p., не погоджуючися з політикою голови Генерального Секрітаріату В. Винниченка, вийшов з уряду й виїхав на Лівобережжя, де організував Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918 р. відіграв вирішальну роль у боях за Київ і ліквідації більшовицького повстання, опором якого був Арсенал, взятий українськими військами під безпосереднім керівництвом Петлюри. Після гетьманського перевороту (28 квітня 1918) Петлюра став на чолі Київського Губ. Земства, був заарештований гетьманським урядом у липні 1918 і по 4-місячному ув'язненні переїхав до Білої Церкви, де взяв участь у протигетьманському повстанні, по якому увійшов до складу Директорії й очолив Армію УНР як її Головний Отаман. Після відходу Армії УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон Петлюра став (11 лютого 1919) головою Директорії, вийшовши одночасно з УСДРП.
Директорія відновила дію усіх законів УНР, ухвалила новий закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. На початку грудня Директорія вирішила взяти за основу розбудови держави так званий трудовий принцип, згідно з яким влада у губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції. Центральні органи влади й управління мав утворити Трудовий Конгрес - свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян і трудової інтелігенції.
Перша сесія Трудового Конгресу відбулася 23-28 січня у Києві. Конгрес затвердив Акт з'єднання УНР і ЗУНР, передав передав тимчасово законодавчу і виконавчу влади Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів майбутьнього українського парламенту.
Внутрішня і зовнішня ситуації, в який опинилась Директорія , була дуже складною. "Південь України замість німецьких захопили англо-американські, французькі, а також грецькі, румунські війська; на заході, в Галичині, йшла кровопролитна війна з поляками, проголошена там Західноукраїнська Народна Республіка потребувала допомоги".
Радянські уряди Росії та України оголосили Директорію контрреволюційною, буржуазно-націоналістичною владою і почали проти неї збройні дії. Вже у першій половині січня радянські війська зайняли всю Лівобережну Україну. Робітники й селяни, сподівались, що радянська влада дасть їм більше, ніж Директорія. Остання основним завданням вважала побудову Української держави, відкладаючи розв'язання болючих соціальних проблем не пізніше, коли будуть скликані Всеукраїнські Установчі збори. Це вміло використовували більшовики.
Директорія шукала виходу з цього становища. Вона вступила у переговори з представниками французьких військ, що перебували на півдні України. Тут був підписаний документ про передачу України під протекторат Франції. Але ця спроба знайти якогось союзника не увінчалась успіхом.
16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. Наприкінці січня - на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони зайняли Київ.
На початку лютого 1919 року, коли війська Директорії, під натиском радянських частин залишили Київ, С. Петлюра зосередив всю владу в своїх руках і очолив Директорію. Він був змушений воювати і проти більшовиків, і проти деніківців, і проти Махна. За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності - переговорам з представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі.
С.Петлюра у липні 1919 р., об'єднавшись з Українською Галицькою Армією і скориставшись наступом Денікіна, знову вступив у межі України. 30 серпня його війська зайняли Київ. Щоправда, вже наступного дня у місто ввійшли денікінці, які не визнавали ніякої України і Директорії. У такій ситуації Петлюра проводив активні переговори з Польщею, сподіваючись знайти союзника. Проти цього рішуче запротестували галичани, розуміючи, що союз з Польщею відбудеться за рахунок Східної Галичини.
Розгорівся конфлікт. Командування УГА оголосило про перехід до Денікіна (17 листопада), а через деякий час - на бік Червоної Армії. Петлюра із залишками військ перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з Ю.Пілсудським Варшавський договір, вирушив з його армією в останній невдалий похід в Україну. Однак війська були розбиті Червоною Армією.
Висновок
Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності. Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Тра-гічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.
Список використаної літератури:
1. Субтельний О. "Україна. Історія" - К -"Либідь" 1993 р.
2. Василенко-Полонська Н. "Історія України" -К -"Либідь" 1993 р.
3. Музиченко П. "Історія держави і права України" - Одеса 1998 р., ч.2.
Loading...

 
 

Цікаве