WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр. Державотворчі процеси - Реферат

Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр. Державотворчі процеси - Реферат

мають права втручатися в українські справи, а у прийнятій на Всеукраїнському з'їзді Рад резолюції ультиматум визначався як "агресивний крок проти Української Центральної Ради". Нарешті, В.Винниченко і М.Порш в розмові по прямому дроту з українською делегацією, яка перебувала вПетрограді для участі в селянському з'їзді, підкреслили, що основою для переговорів між Центральною Радою й Раднаркомом може бути визнання УНР й заява народних комісарів про повне невтручання у її внутрішні справи. Більшовики ж, навпаки, незважаючи на численні декларації про "самовизна-чення націй аж до відділення", не переводили своїх відносин з Україною в площину міжнародного права.
По закінченні переговорів у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем члени української делегації звернулися із закликом до німецького народу з такими словами: "У цій тяжкій боротьбі за наше існування ми шукаємо помочі". Між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. 2 березня українські й німецькі війська вступили до Києва.
2. Переворот 29 квітня 1918 p.
і утворення гетьманської держави
В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. Своє розв'язання проблеми намічали й німці, передбачаючи в нових умовах нажитись за рахунок пограбування України.
Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду, до якої вступило багато старшин 1-го Українського корпусу та козаків з Вільного козацтва. Громада зав'язала тісні стосунки з партією українських хліборобів-демократів та з "Союзом земельних власників", а у середині квітня 1918 p.- і з німецьким командуванням. На одній з нарад німецького та австрійського командування було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з Центральною Радою, підтримати іншу владу, яка б встановилася внаслідок перевороту. Новий уряд передбачалось утворити у формі диктатури, з твердою владою, без народного представництва, принаймні на перший час. За найкращу форму влади було визнано гетьманат.
Кандидатами на гетьмана називали різних осіб, у тому числі Є.Чикаленка - багатого поміщика, видатного громадського діяча, а також П.Скоропадського - колишнього командира 1-го Українського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва. Кандидатура Є.Чикаленка незабаром відпала.
Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 p. "Законах про тимчасовий державний устрій України". Так, виключно гетьману належала "влада управи" в усій Українській державі, він призначав "отамана Ради Міністрів" ,і за його поданням затверджував "Кабінет у повнім його складі". Так само він і "скасовував" його. Гетьман виступав також як "найвищий керівни-чий всіх зносин української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту", здійснював помилування.
Більше того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він "стверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили". Парламент же "Законами про тимчасовий державний устрій України" не передбачався. Через кілька місяців, 15 жовтня, було оприлюднено листа Скоропадського голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення "першого періоду будування Української держави", наголошував на тому, "що настав вже час приступити до вироблення закону, який має завершити нашу планомірну працю по будуванню державності, а саме до вироблення закону про вибори до Державного Сейму"*.
Нелегітимний шлях, яким гетьман прийшов до влади, і загострення ситуації в країні поставили його перед проблемою забезпечення керівництва державою в разі непередбачених обставин. Все це зумовило появу 1 серпня 1918 p. "Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України". В зазначених випадках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Ця Колегія мала складатися з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Гетьман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів". Голова Колегії призначався гетьманом. Слід зазначити, що механізм, визначений цим законом, було задіяно лише одного разу під час державного візиту гетьмана до Берліну на початку вересня 1918 p.
Призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад, їх замінили так звані "старости", які й очолили місцеві адміністрації. Було видано також закон про Державну варту - так за часів гетьманщини почала називатися міліція. Вона підпорядкувалась безпосередньо старостам: на рівні губернії функціонував "помічник-інспектор Державної варти", на рівні повіту - "начальник повітової Державної варти".
У процесі державотворення Скоропадський зіткнувся з великими труднощами. Він негативно оцінював державний апарат, що дістався йому на спадщину від Центральної Ради, і розпочав його перебудову.
В останні тижні існування Української держави орієнтири гетьманської дипломатії змінюються. Неминуча поразка Німеччини змушує її дедалі настійливіше шукати контактів з Антантою, а загрозлива внутрішня ситуація підводить до несподіваних рішень.
Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони в сфері власності. Закон "Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями" впевнено свідчить про прагнення законодавця захистити інтереси власників - перш за все великих.
Не можна ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти.
Водночас для гетьманського законодавства характерним є посилення його каральної спрямованості. Досить назвати тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. "Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства".
Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупаційних військ викликали бурхливу реакцію українського селянства, і боротьба з гетьманським урядом набирала радикальних форм. У різних кутках України створювавались повстанські загони. Селянські повстання послабляли місцеву адміністрацію, викликали загальне недовір'я до гетьманського уряду.
В таких умовах Український національний союз розпочав загальне повстання.
Гетьманські війська були малочисельними і до того ж розкидані по всій Україні. Тому серйозного опору вони чинити не могли. Гетьманський уряд не мав і зовнішньої підтримки. Антанта не визнавала Української держави, а допускала тільки Федерацію народів, що входили до складу Російської імперії. Серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду стало безнадійним.
Loading...

 
 

Цікаве