WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судочинство на захоплених Польщею українських землях - Реферат

Судочинство на захоплених Польщею українських землях - Реферат

об'єкта, суб'єкта злочину, способу його учинення; убивство пана, батьків, чоловіка, дітовбивство, убивство під час нападу на садибу, убивство на суді або в присутності пана, убивство під час бійки, при перевищенні меж необхідної оборони. Злочинами пройти власностівважалися крадіжки, підпали, пошкодження або знищення чужого майна тощо. Особливу групу серед них складали грабіж - відкритий напад з метою заволодіння майном, розбій - умисний напад на чужий дім, двір, маєток. Якщо хто-небудь був убитий під час такого нападу, усі учасники, незалежно від їх ролі, каралися смертю. До злочинів проти сім'ї та моральності належали примушування до одруження, двоєженство, шлюб з близькими родичами, звідництво, зґвалтування та ін.
У статутах Великого князівства Литовського для позначення покарання використовувалося декілька термінів: "кара", "страта" тощо. Мета покарання була різною: ізоляція злочинця, відшкодування потерпілому заподіяної йому шкоди за рахунок злочинця, поповнення державної скарбниці, заподіяння злочинцю шкоди. Проте головною метою при цьому було залякування, про що свідчить все більш зростаюча жорстокість і болючість покарання (особливо смертної кари), а також публічність його виконання. Як сказано у грамоті великого князя Литовського 1522 p., залякування у писаному праві необхідно для попередження злочинів, утримання свавільних людей від злочинної поведінки і збереження у доброму стані всієї держави.
Найбільш тяжкими покараннями була смертна кара, яка передбачалася за державні злочини, убивство, розбій, наїзд та ін. Право розрізняло просту смертну кару (відрубання голови, повішання) і кваліфіковану, тобто особливо нестерпну (спалювання, четвертування, посаження на кіл, закопування живим у землю тощо). Тілесні покарання були болісними (биття батогом, киями, різками) і калічницькими (відрублення руки, відрізання вуха, носа). Застосовувалися вони переважно до непривілейованих станів. Як покарання, практикувалося також позбавлення волі (ув'язнення у башті), виставлення біля ганебного стовпа.
Особливим каральним засобом, який застосовувався до представників шляхти було виволання (викрикування), оскільки воно пов'язувалось з публічним оголошенням вироку. Виволання призводило до громадянської смерті засудженого. Така людина переставала існувати для закону як особа: вона втрачала шляхетство, права на майно, змушена була переховуватися за кордоном, бо в разі спіймання її належало убити.
2. Судочинство на українських землях під Польщею
Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Причому в українських землях тривалий час зберігався обвинувально-змагальний процес, основні риси якого закріплені у давньоруському праві.
Судочинство починалося за заявою заінтересованої сторони - потерпілого або його родичів. Увесь процес мав позовний характер. Позивач був повинен самостійно зібрати усі докази, пред'явити їх суду і підтримувати обвинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитись від позову або обвинувачення, укласти мирову угоду. Однак щодо найбільш тяжких злочинів (наприклад, державного характеру, проти церкви) слідство і суд були обов'язковими незалежно від заяви сторони. Тут практикувалися доноси, застосовувалися катування, додержувалася таємниця судочинства, тобто виявлялися риси слідчого процесу.
У цілому обсяг процесуальних повноважень сторін був досить значним, але залежав віл того, у якому суді розглядалася справа, від класової та станової залежності сторін. Представниками сторін на суді могли були професійні адвокати, що знаходилися при судах. У деяких справах їх участь була обов'язковою. За послуги адвокату платили. Без адвокатів не обходився майже жодний процес, бо центральне місце на ньому займала "розмова сторін", як тоді називалась процедура словесних змагань сторін. Потреба в адвокаті для людини, що не розумілася в тонкощах права, була конче необхідною. Наприклад, лише через один Луцький суд у 30-40-х pp. XVII ст. проходило щороку до сотні правиників.
Надзвичайно важливе значення мала система доказів, що засто-совувалися в судах. Згідно з теорією формальних доказів вони підроз-ділялися на досконалі та недосконалі ("повні" і "неповні"). Кількість та якість доказів встановлювались для кожної категорії справ. Литовські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свідків, речовий доказ ("поличне"), присяга тощо. Для здобуття зізнання підозрюваного у деяких випадках застосовувалися катування.
У привілейованому становищі знаходилась шляхта. Присяга шляхтича визнавалася "доводом", тобто безсумнівним доказом. Коли не було свідків злочину шляхтича або його не було спіймано на гарячому, він міг очиститися присягою. Коли ж звинувачувався у Друге, він очищався присягою двох свідків, а втретє - шістьох свідків. 1 тільки після такої процедури винного шляхтича можна було судити, і це міг зробити лише державний сул, куди шляхтича викликали позовами.
Найбільш поширеними доказами були показання свідків. Статути визначали коло осіб, які могли бути свідками. Присяга і клятва вважалися додатковими доказами. Вищою мірою вірогідності були свідчення духовенства й службових осіб. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки у письмовій формі. Практикувалося і попереднє слідство, яке здійснювали службові особи державного апарату: старости, їх намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їх показання і передавали до суду. На попередньому слідстві були присутні поняті.
Висновки
Під владою Польщі українські землі зазнали відверто колонізаторську політику, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі подібних утисків зазнали і ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.
За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному житті українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української державної організації з притаманними їй елементами демократизму.
Список використаної літератури
1. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. - М., 1992. - С. 180.
2. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т. 1. - С. 126.
3. Полонська-Василенко Н. Історія України. - К., 1993. - Т. 1. - С 409.
4. Чубатий М. Огляд історії українського права. - К., 2000. - С. 100.
5. Яковекко Н. Бояри-шляхта із Заушшя // Старожитності. - 1991. -4.9.-С. 13.
6. Яковенко Н. У XVI столітті ми жили в правовій державі // Старожитності. - 1991. - Ч. 4. - С. 6.
Loading...

 
 

Цікаве