WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судочинство на захоплених Польщею українських землях - Реферат

Судочинство на захоплених Польщею українських землях - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Судочинство на захоплених Польщею українських землях"
ПЛАН
1. Право на захоплених Польщею українських землях
2. Судочинство на українських землях під Польщею
Висновки
Список використаної літератури
1. Право на захоплених Польщею українських землях
В умовах своєрідного політичного становища українських земель, що опинились у складі кількох сусідніх держав, в Україні утворилася досить строката система правових джерел.
Її первісною базою стало розвинуте право Київської Русі. Особливу роль серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда, яка мала значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувало більшість українських земель.
У кінцевому підсумку в українських землях правова система сформувалася на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв Польського королівства і Великого князівства Литовського. При цьому роль звичаєвого права в регулюванні суспільних відносин була досить значною. Тривалий час воно діяло поряд з нормами писаного права.
Особливо помітно це було у Польському королівстві, де звичаєве право широко застосовувалося навіть в умовах шляхетської Речі Посполитої.
Польське право не було з'єднане однією системою. Спроби кодифікації робилися неодноразово, однак, вона так і не була здійснена. Замість цього у Польському королівстві створювались збірки, які охоплювали видані раніше статути і конституції, а також норми звичаєвого права. Серед законодавчих актів особливого значення набули Генрікові артикули 1572 p.
Після Люблінської унії 1569 p. з'явилась потреба у приведенні литовського законодавства, що діяло і в українських землях, у відповідність з польськими законами. За дорученням польського короля Стефана Баторія цю роботу успішно виконав литовський підканцлер Лев Сапега. Допомагала йому в розробці статуту комісія, до складу якої входили визначні правознавці того часу. Так з'явився Литовський статут, який був остаточно затверджений привілеєм Сигізмунда III у 1588 p. "Ми, государ, - було сказано у цьому акті, - той статут права Великого князівства Литовського, виправлений цим привілеєм нашим, затверджуємо і усім станам" Великого князівства Литовського для застосування на увесь майбутній час видаємо".
У Статуті 1588 p. визначалися права і привілеї шляхти, детально регламентувався порядок судочинства, оформлялося закріпачення основної частини сільського населення. Чинність III або, як його стали називати, "Нового" Литовського статуту, одного з найзначнішйх джерел права феодальної Європи, поширювалась не тільки на українські землі, а й на Корону. Складався він з 14 розділів і 488 артикулів.
Характерно, що і після прийняття у Великому князівстві Литовському статуту 1588 р. у приєднаних до Польської корони Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти статут 1566 p.
Видання Литовських статутів, певна річ, обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Однак воно, як і раніше, продовжувало діяти поряд з писаним правом. І Литовський статут, наприклад, прямо дозволяв суддям при відсутності "писаної" норми вирішувати справу "на основі старого звичаю". Можливість діяти "згідно з старим звичаєм, способом звичая стародавнього" визначалася і наступними статутами. Великий князь, сказано у III Литовському статуті, зобов'язувався додержуватися давніх звичаїв, "усі привілеї земської старовини і нові від нас дані, вільності і звичаї добрі стародавні зберегти і ні в чому не порушувати".
Значне поширення в українських землях одержало магдебурзьке право, згідно з яким окремі міста України отримували самоврядування і право "між собою судитися і радитися". Відомо воно у вигляді збірників німецького права у польському перекладі. Найбільш авторитетним серед них був збірник під назвою "Статі магдебурзького права", виданий у 1556 р. Бартоломеєм Троїцьким. Слідом за цим збірником він підготував і видав ще п'ять книг, присвячених різним розділам міського права. Їх розглядали як офіційну інтерпретацію магдебурзького права.
Так, у 1518 p. аналогічне право було надане киянам з тим, щоб вони "вели свої справи так, як у тих привілеях їм написано і як визначає магдебурзьке право". Магдебурзьке право мало чітко виражений класовий характер, який виявлявся у наданні привілеїв окремим соціальним верствам пануючого класу (шляхті, купечеству, верхівці ремісників), і, навпаки, в усуненні від участі в управлінні міськими справами нижчих верств городян. Незважаючи на зовнішньо виражену автономію українських міст, де діяло магдебурзьке право, фактично вони не були цілком самостійними і неза-лежними.
До джерел права в Україні треба віднести і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви в українських землях були кормчі книги - "Номоканон" (збірник церковного права) і церковні устави князів Володимира і Ярослава ("Сувій Ярослава"). Найбільш відомою католицькою кодифікацією канонічного права, яка діяла у Великому князівстві Литовському, був "Звід канонічного права" 1532 p. Певне відношення до джерел церковного права мали привілеї польських королів Сигізмунда І (1511 p.) і Стефана Баторія (1588 p.).
Специфічне джерело права являли собою і гетьманські (Військові) артикули, які видавалися у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитої. Вони фактично були першими збірниками військово-судового і військово-кримінального права.
Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право - сукупність правових звичаїв, що встановлювались сфері козацтва. Важливість цього джерела підкреслює той факт, ш одразу після приєднання України до Росії царська грамота від 2-березня 1654 p. надавала війську Запорізькому право судитися "своїх старшин по давнішнім правам їх", тобто на основі звичаєвого права. А база звичаєвого права закладалася якраз у XV - середині XVII ст. Спочатку особливу популярність звичаєве козацьке право одержало у середовищі українських селян, що тікали від своїх хазяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров'я. Норми звичаєвого права, які склались у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних дій, роботу судових органів, порядок землекористування і укладення окремих договорів, види злочинів і покарань. Наявність у козацтва свого особливого права визнавалася польським урядом*. Незважаючи на суворість, а інколи нещадність норм звичаєвого козацького права, в ньому була "чесність велика". Живучі "на основі старожитніх і найстаріших звичаїв", козацтво всіляко відстоювало звичаєве козацьке право, побоюючись, що писане право зможе обмежити козацькі вільності.
Основним правовим інститутом, безумовно, було право власності, і у польському, і у литовському
Loading...

 
 

Цікаве