WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Посполитої. В статтях Ю.Хмельницького було записано: "Выдать всех Выговских прочих изменников его царского пресветлого величества"*. Царский уряд вважав зрадою діїгетьманів чи інших посадових осіб України, які порушували угоди України та Росії, не підкорялися царю і російським законам. При цьому цареві урядовці кваліфікували зраду досить довільно і непослідовно. Так, гетьмана Правобережної України М.Ханенка, хоча він прислуговував Польщі, цар щедро обдарував маєтками, простив йому "гріхи".
На початку XVIII ст. під зрадою переважно розумілася зрада російському царю - імператору. Зрадником було оголошено гетьмана І. Мазепу. А гетьмана П. Полуботка було обвинувачено у зраді лише за те. що він порушив клопотання про відновлення порядку взаємовідносин України та Росії, встановленого за часів Б.Хмельницького. Ці дії Полуботка уряд розцінив як сепаратизм, тобто зраду.
У ті часи особливо тяжким політичним злочином в Україні вважалося посягання на життя і здоров'я царя та його сім'ї, образа монарха, осуд його дій та намірів.
Як і раніше, закон карав осіб, що вчинили військові злочини (ними визнавалися порушення правил несення служби, оголення зброї проти начальників, дезертирство тощо). На Запорізькій Січі тяжким злочином вважалося самовільне залишення служби, а також ухилення від неї.
Важливе місце у системі правопорушень посідають злочини проти православної віри (богохульство, чарівництво та ін.) На відміну від судової практики Росії, особливо Речі Посполитої, такі судові справи в Лівобережній Україні були рідкістю. А в Правобережній Україні у кінці XVIII ст. було зареєстровано близько 100 справ про чаклунство та чарівництво*.
Найнебезпечнішими службовими злочинами вважалися казнокрадство та хабарництво, широко поширені серед посадових осіб України.
До злочинів проти порядку управління і суду відносилися брутальність, непідкорення адміністрації (особливо російській), фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, лжеприсяга і лжесвідчення в суді та ін. Під злочином проти громадського порядку розумілося приховування злочинів, тримання притонів, бешкетування, лайка, бійка тощо. На Запорізькій Січі до цієї категорії злочинів відносилися: самовільне перевищення такси проти встановленої на Січі норми продажу товарів, харчів і питва, а також приведення на територію Січі жінки, пияцтво під час походу та ін.
Центральне місце серед караних дій проти особи займало вбивство. Особливо тяжкими видами цього злочину вважалися вбивство батьків, немовля, козацького старшини, урядовця, отруєння, вчинене за договором або за наймом. На Запорізькій Січі вбивство військового товариша розглядалось за звичаєм як найтяжчий злочин (вбивство людини, яка не належала до запорізької громади, вважалось менш тяжким злочином).
До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, гай-дамацтво, підпалювання та інші види знищення чужого майна. Найдетальніше закон регламентував крадіжки. Кваліфікованою вважалася крадіжка, здійснена під час стихійного лиха, з військових сховищ, у товариша, в церкві. Гайдамацтво, будучи однією з форм народно-визвольного руху в Правобережній Україні в XVIII ст. проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення, розглядалося як особливо небезпечний вид злочину проти власності феодалів.
Кримінальне право знало злочини проти моральності. Суворому покаранню піддавався запорізький козак, який "порочит женщину по пристойности", оскільки такий злочин "к обесславлению всего войска запорожского простирається"*.
За Гетьманщини у кримінальне законодавство включаються нові склади злочинів такі як "безчоловіччя" (мужелозтво, скотолозтво), перевідництво. Поширеним був такий злочин як конокрадство, котре, всупереч законодавству, розглядалося населенням як тяжкий злочин, траплялися й випадки самосуду.
Головна мета покарання полягала у залякуванні, для чого воно здійснювалося прилюдно. Одночасно його метою було запобігання (загальне та спеціальне), відплата заподіянням муки злочинцю, примусова праця, відшкодування шкоди, завданої злочинними діями.
Система покарання була досить складною. У більшості кримінально-правових норм вказувався вид покарання, але не визначалися його межі. Допускалася множинність покарань, тобто застосування декількох видів покарання за один злочин. Покарання поділялися на основні та додаткові.
Як правило, вид і розмір покарання залежали від соціального становища злочинця та потерпілого. За вбивство збіглого селянина, винний карався грошовим штрафом. В Правобережній Україні шляхтич, який убив просту людину, карався теж штрафом і був зобов'язаний відшкодувати шкоду родині вбитого. Просту ж людину за убивство шляхтича страчували. Привілейоване становище козацької старшини, української шляхти і дворянства виявлялося також в тому, що коли будь-хто з них вчинював злочин, він, як правило, підлягав значно полегшеному покаранню.
Загострення класової боротьби обумовило посилення кримінальної репресії, що досягалося не тільки переглядом чинного законодавства чи правового звичаю, а й широким застосуванням нових кримінально-правових норм, введенням нових видів покарання, а також поширенням на територію України російського кримінального права, зокрема військово-кримінальних законів.
Виключна міра покарання - страта поділялася на просту та кваліфіковану. Проста страта полягала у відсіканні голови, повішанні та розстрілі. В окремих випадках застосовувалося утеплення, про що свідчать запорізькі архіви 1700 р.: "Насыпав за пазуху песку, посадить его в реку Чортомлык". Для посилення страждань приреченого на смерть та найбільшого залякування населення застосовувалися кваліфіковані види страти: четвертування - відсікання кінцівок, а потім голови; колесування - роздроблення кісток і покладення тіла злочинця на горизонтально встановлене колесо, з тим, щоб його п'яти стикалися з головою; посадження на кіл (палю); підвішування за ребро на гак; закопування живцем у землю. Останнє покарання застосовувалося до матерів - дітовбивць. Запорожців за вбивство товариша закопували в землю живцем разом з вбитим.
Кваліфіковану страту часто застосовували, щоб покарати козаків за гайдамацтво. 22 серпня 1771 p. військовий суддя М.Тимофеев наказав полковнику Самарської паланки стратити захоплених гайдамаків у такий спосіб: "Разбойников и смертоубийцев, хотя некоторых тем же жребием, виселицею, а других их товарищей, поелику они перешли все пределы нашей умеренности... непосредственно в Самаре казнить смертью - Каленика Донця потянуть на железной в столпе спины, а Степана Тарана зацепить ребром на крюк"*. Тіла страчених тривалий час залишали на місці страти.
Тілесні покарання поділялися на ті, якими завдавалося каліцтво, та на болючі. До перших відносилися відсікання носа, вух, кінцівок. В 1765 р. у вироку щодо двох засуджених за крадіжку вказувалося: "Чтобы впредь воровать не дерзали, при народном собрании по единой ноге выломать". Але на

 
 

Цікаве

Загрузка...