WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Значна частина землі коша була заселена селянами, які платили йому за це податок. Січова старшина намагаласьперетворити свої хутори-зимівники у свою власність, що їй деякою мірою вдалося зробити після 1775 p.
У XVIII ст. набули свого розвитку правовідносини, пов'язані з різними формами оренди землі. На практиці використовувалися як орендні контракти, так і орендні договори**.
У праві України другої половини XVII і в XVI 11 ст. присутня добре розроблена система договорів. Вона обслуговувала зростаючі товарно-грошові відносини. Найбільш поширеними були договори купвлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна, договори обміну, позики та оренди майна. Існували правові гарантії виконання договірних зобов'язань, їх укладання посвідчувалося записом в актових книгах. Купівля-продаж землі оформлювалася універсалами гетьмана і, на прохання власників, закріплювалася царськими грамотами. За порушення договірних зобов'язань застосовувалися різні санкції.
Крім того, право знало зобов'язання із заподіяння шкоди. Вони поділялися на ті, що заподіяли шкоду одній особі, й на ті, що заподіяли шкоду колективу. Шкода обов'язково компенсувалася. В обох випадках особа мала відшкодувати збитки своїм майном чи відпрацюванням.
В Правобережній Україні особливою рисою зобов'язального права була заміна застави іпотекою.
Шлюбно-сімейні відносини регулювалися переважно нормами церковного права та нормами звичаєвого права. Шлюбний вік встановлювався на основі звичаєвого права. Взяти шлюб могла дівчина при досягненні 16 років, юнак - 18 років. За звичаєм заборонялось одруження між родичами по прямій лінії аж до восьмого коліна, а по боковій - до четвертого. Згода на шлюб тих, хто одружувався, була необов'язковою, але на практиці вона враховувалася. Згода батьків на шлюб дітей була обов'язковою. Порушення цього правила призводило до позбавлення батьківського благословення, а інколи й спадщини.
Укладенню шлюбу передував договір між двома сторонами - усний чи письмовий. Шлюб вважався законним, якщо було додержано усіх обрядів весільного процесу, але вони не завжди збігалися з церковними обрядами. Так, у 1744 p. Синод констатував, що "в Малой России по отправлению церковного брачного таинства того же времени разлучившиеся, по нескольку лет до называемого, по их обычаю, брачного веселья, живут в разных домах". Синод вимагав брати розписку, що зобов'язувала молодих починати сімейне життя одразу після церковного обряду.
Крім, так званих, законних шлюбів з церковним вінчанням, в Україні (Подільській, Київській, Волинській губерніях) існував шлюб "на віру" - по суті цивільний шлюб, в якому жінка була рівноправна з чоловіком*.
Офіційне розірвання шлюбу було дуже рідким явищем, але у випадку розлучення сторони у присутності свідків та священика складали, так звані, розлучні листи, в яких оговорювали спільні права та обов'язки сторін. Між селянами такі угоди укладалися усно**.
Особливістю досліджуваного періоду було те. що шлюбні відносини знаходилися більше під контролем громади, місцевих органів влади, ніж церкви. Так, наприклад, Запорізький Кіш особливим ордером від 22 січня 1765 p. наказав Самарському полковнику О.Козирі негайно припинити зловживання священиків у формі "здирства" за вінчання.
В Україні було відомо спадкоємство за законом і спадкоємство за заповітом (останній мав назви духівниця або тестамент). На практиці переважало спадкоємство за законом. Спадкове майно одержували як сини, так і дочки померлого. Частки спадкового майна (як рухомого і нерухомого) визначав закон. Якщо законних спадкоємців не було, або вони не прийняли спадщину у встановлений строк, майно визнавалося вимороченим і надходило до скарбниці (у шпиталі, монастирі, на потреби міста). У міщан приватновласницьких містечок дві третини спадкового майна за законом переходило до дітей для забезпечення їх повинностей на користь власника.
В Правобережній Україні право жінок на спадкове майно обмежувалося. Дочки одержували тільки четверту частину батьківського майна, усе інше розподілялося між синами. Майно матері успадковувалось синами і дочками в рівних частках.
При спадкоємстві за заповітом вимагалося додержувати ряду формальностей. Духовний заповіт складався у письмовій формі, підписувався заповідачем та його виконувачем або парафіяльним священиком. В силу обмеження прав заповідача розпоряджатися власним майном заповіти мали засвідчуватися в судових органах. На Правобережжі заповіти на нерухоме майно затверджувалися Сеймом.
За часів Катерини II у зв'язку з розподілом усього нерухомого майна на родове і нажите свобода заповітного розпорядження родовим майном обмежувалася (його можна було заповідати тільки спадкоємцям за законом). У особливому порядку успадковувалися майоратні володіння в Правобережній Україні.
Обмежувалося також спадкове право козаків і вільних селян. Позашлюбні діти були позбавлені права успадковувати батьківське майно. Кріпаки не мали права без згоди поміщика здійснювати заповітні розпорядження чи приймати заповітне майно.
Кримінальне право. Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, що завдала шкоди та збитків не тільки життю, здоров'ю, майну, честі особи, а й "шкоду та збиток державі". Одночасно набирає поширення формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду "державному інтересу", навіть, якщо ця дія і не була передбачена законом, що створювало грунт для судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб'єктом злочину могли бути усі особи, що досягли Іб-річного віку. Наприкінці XVIII ст. вік кримінальної відповідальності знижується.
Розширюється й поняття вини. Злочини розподіляються на умисні, необережні та випадкові, хоча чітких термінологічних визначень форм вини ще не було. Психічно хворі не звільняються від кримінальної відповідальності, але суд враховував їх стан як обставину, що пом'якшувала вину. Вчинення злочину в нетверезому стані або під час воєнного походу розглядалось як обставина, що обтяжує вину.
Разом з тим, як і раніше, практикується притягнення до кримінальної відповідальності та покарання при відсутності вини. До покарання притягувалися дружина і діти злочинця, а також його друзі та родичі. 1672 р. у Москві були засуджені до страти, яку замінили довічним засланням до Сибіру колишній гетьман України Д. Многогрішний та його близькі помічники. Разом з гетьманом до Сибіру були заслані його дружина, троє дітей і дві служниці. У 1709 p. було страчено багато запорізьких козаків, хоча вони не брали участі у бойових діях на боці гетьмана Мазепи проти російських військ.
Одним з найбільш небезпечних складів державних злочинів вважалася зрада. Починаючи з XVI 1 ст.. Ті поняття розширюється. Тепер під зрадою вважається перехід на бік ворога, що кваліфікується як злочин проти України, її народу й Російської держави. Так, зрадником було оголошено І.Виговського, який уклав у 1658 p. з Польщею Гадяцький трактат про входження України до Речі
Loading...

 
 

Цікаве