WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Право в період наступу на її автономію (XVIII ст.)
Джерела права. Як у попередні часи, звичаєве право мало велике значення. "Давние права и обычаи" регулювали багато сторін суспільних відносин. Судові та адміністративні органи широко застосовували його норми, ними користувалися упорядники нормативних збірників, кодифікатори. Наприкінці XVII ст. норми звичаєвого права все активніше витісняються іншими джерелами права, спочатку нормами гетьманського права, а згодом - законодавством Росії.
На початку XVIII ст. в Україні ще зберігалися окремі джерела права польсько-литовського походження. Серед них були князівські та королівські грамоти, постанови Сейму, а також збірники і статути. Найбільш визначними з цих джерел були Статут Великого князівства Литовського (1588 p.), а також ряд збірників магдебурзького права, які неодноразово змінювались та доповнювались залежно від конкретних історичних умов. Легітимність цих джерел підтверджувалась універсалом гетьмана 1. Скоропадського від 16 травня 1721 р., "Решительными пунктами" (п. 20), Інструкцією судам від 13 липня 1730 р., "Экстрактом из указов, инструкций и учреждений правительствующего Сената" 1786 р.
Важливу роль в регулюванні суспільних відносин в Україні відігравали договірні статті, підписані гетьманами України та козацькою старшиною, з одного боку, і російським царем та його представниками - з другого, які стали ніби зразком основного закону (конституції) України. Вони визначали не тільки правове становище України у правових відносинах з Московією, а й фіксу-вячи найважливіші проблеми внутрішнього життя України.
Для регулювання суспільних відносин певне значення мали нормативні акти військово-адміністративної влади і російського монарха. Широке розповсюдження одержали нормативні акти гетьманської влади і Генеральної військової канцелярії. Це були гетьманські універсали, ордери, інструкції, листи, декрети та грамоти. Вони містили загальнообов'язкові норми, що визначали правове становище окремих установ, станів, осіб.
До XVIII ст. загальна система російського права на Лівобережну Україну не розповсюджувалась, вводилися у дію лише ті нормативні акти царської влади, які видавалися для цієї території. З часом, особливо на початку XVIII ст., все частіше приймаються правові акти спеціально для України, а також вводяться у дію акти загальноросійського значення. У другій половині XVIII ст., після остаточного скасування гетьманства, нормативні акти місцевого походження поступилися місцем загальнодержавному російському законодавству.
На території Слобідської України при розгляді судами справ використовуються норми звичаєвого права, але поступово основним джерелом права стає законодавство Росії.
На півдні України набирає чинності виключно російське зако-нодавство при дуже незначному використанні норм місцевого звичаєвого права.
В Правобережній Україні та на заході Волині (аж до входження їх до складу Росії у 1793 і 1795 pp.) найважливішими джерелами права були акти центральної влади Речі Посполитої, магдебурзьке право, Литовський статут, а також норми звичаєвого права. У 1768-1775 pp. польський Сейм затвердив так звані Кардинальні права, які гарантували панування шляхти в усіх сферах життя. Вони захищали інтереси магнатів і посилювали панівне становище католицької церкви.
На землях Запорізької Січі норми звичаєвого права залишались найважливішим джерелом права аж до кінця її існування.
Кодифікація права. У другій чверті XVIII ст. розпочалася коди-фікація права України, для якої були серйозні причини. У той час на території України діяла велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювали чи суперечили одна одній, що створювало певні труднощі для їх застосування. Ще більш ускладнилась обстановка у зв'язку з поширенням в Україні (спочатку в окремих районах, а згодом по усій території) російського законодавства. Мало значення й те, що українські феодали прагнули зрівнятися у правах із російським дворянством.
Кодифікація українського права розпочалася за ініціативою старшинсько-шляхетської верхівки, яка бажала зміцнення власних прав, а також відновлення автономного статусу України в складі Російської імперії. Ідея кодифікації була підтримана російським урядом, який плекав надію наблизити правову систему України до Російської. 28 серпня 1728 p. вийшов царський указ "Решительные пункты гетьману Даниле Апостолу" - акт, який став основою створення першої кодифікаційної комісії, що працювала 15 років*. Результатом її роботи став збірник - "Права, по которым судится малороссийский народ"**, що побачив світ у 1743 p. Структура збірника була досить чіткою. Вона складалася з передмови та ЗО розділів, які поділялися на 531 артикул і 1714 пунктів. До збірника додавалися: інструкція кодифікаційної комісії, алфавітний реєстр, "Степенный малороссийского воинского звания порядок по гетмане" - своєрідний Табель про ранги***.
За своєю суттю новий збірник був кодексом феодального права. Козацька старшина добилася включення до нього певних дворянських привілеїв, а також таких цивільних і кримінально-правових норм, які посилювали захист основ феодального ладу, розширювали можливості кріпосницької експлуатації.
Разом із тим, у збірнику обґрунтовувалося право Лівобережної України на самоврядування, що суперечило політиці російського абсолютизму. Це призвело до ревізії та перегляду збірника. Хоча "Права" юридичне не одержали офіційного затвердження, але норми, включені до нього, реально діяли, що свідчило про стійкість основ українського права.
У 1750-1758 pp. за дорученням гетьмана К.Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Ф.Чуйкевич розробив збірник "Суд и расправа в правах малороссийских". У ньому послідовно проводилась ідея правового закріплення інтересів старшинсько-шляхетської верхівки, обґрунтовувалась необхідність відновлення в Україні станових судів, застосування ними "исконной" (тобто столітньої) давності володіння як засобу здобуття прав власності на землю, а також остаточного вирішення справ Генеральним військовим судом без наступного їх перегляду Сенатом.
Тій же меті - зміцненню привілеїв панівного класу - слугувала приватна кодифікація В.Кондратьєва, який у 1764 p. склав збірник під назвою "Книга Статут и прочие права малороссийские", що був посібником для суддів-практиків.
У другій половині XVIII ст. кодифікаційні роботи, що проводились в Україні, тісно пов'язувалися з діяльністю створеної у 1767 p. Катериною II комісією по розробці нового проекту Уложен-ня. Полярні інтереси різних станів, а також автономістська позиція більшості депутатів від України, що одержала найчіткіший вираз у виступах депутата від шляхти Лубенського полку Г.Полетики, призвели врешті-решт до припинення роботи цієї комісії.
У той же час за дорученням президента Малоросійської колегії П.Румянцева, групою, яку очолив секретар колегії і член Генерального суду О.Безбородько (майбутній
Loading...

 
 

Цікаве