WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правова система Гетьманщини - Реферат

Правова система Гетьманщини - Реферат

справі особи, які перебували при суді; ними були розшукувач і возний. Правдивість показань сторін та свідків забезпечувалася присягою чи співприсяжництвом. Сторона, яка відмовлялася від присяги, програвала справу.
Нерідко суд вдавався до закладу - "викидщини". Сторона, яка прагнула переконати суд у власній правоті, виставляла певну суму грошей чи пропонувала ушкодити їй здоров'я та, навіть, позбавити життя, якщо вона виявиться неправою. Предмет закладу йшов на користь адміністрації чи суду.
В кримінальних справах для одержання показань обвинуваченого чи свідків застосовувалося катування у вигляді, так званої, "проби", "квестії", "муки". Звільнялися від них шляхта, духовенство, урядовці вищих рангів, божевільні, старі (понад 70 років), малолітні, вагітні жінки. Після 1716 p. подавання і дослідження доказів у судах України регулювалося нормами "Краткого изображения процессов".
Судовий процес завершувала судова постанова - "декрет". У XVIII ст. вирок суду в кримінальних справах почав називатися "мнение", постанова в цивільних справах - "решение". Крім того, суди приймали різні постанови, що стосувалися окремих питань судочинства. Вони приймалися більшістю голосів членів суду. Спочатку вони виносились усно, потім їх записували у судові книги "для пам'яті".
Сторона, яка була незадоволена вироком чи рішенням суду, могла порушити клопотання про їх скасування. Для цього використовувалися звичайні або надзвичайні правові засоби. Звичайні засоби (скарга на суддів, апеляція) застосовувались у випадку, коли судова постанова ще не набрала чинності. Надзвичайні засоби (відновлення розгляду справи) впроваджувалися після набрання постановою чинності.
Скарга на суддів подавалася до вищого суду; вона містила відомості про те, що вони, зловживаючи службовим становищем винесли неправомірне рішення. Верховний суд міг скасувати скаргу чи задовольнити її. Якщо рішення скасовувалося, на суддів покладався обов'язок відшкодувати усі судові витрати.
Сторона, що була незадоволена вироком чи рішенням, мала заявити про свій намір подати апеляція та вказати причини оскарження. Апеляція подавалася у 10-денний строк після винесення судової постанови. Розглядом справи в апеляційному порядку встановлювалася обгрунтованість постанови суду першої інстанції і, якщо в ній були відсутні записи про показання відповідача, безпідставно відкидалися докази, була прийнята з порушенням процесуальних норм, вона визнавалася необгрунтованою, але частіше апеляційна інстанція залишала скарги без задоволення. Скасовуючи рішення чи вирок, апеляційна інстанція могла вносити в них значні зміни, навіть, прийняти нову постанову, а також надіслати справу на новий розгляд.
Відновлення процесу було надзвичайним засобом перегляду рішення чи вироку. Причин для відновлення було багато, головна з них - виникнення обставин, що раніше не були відомі суду, сторонам та їх представникам. На практиці процес відновлювався, зокрема, при встановленні факту зловживання суддів та інших учасників процесу.
Судові рішення виконували місцеві уряди чи самі суди. З XVIII ст. їх виконувала особа, що служила в суді, - возний. Вироки виконував кат ("містр"), іноді самі засуджені.
В Правобережній Україні процес у середині XVIII ст. із змагального перетворився на інквізиційний. Судочинство характеризувалося формалізмом і здійснювалося на латині.
?
3. Висновок
На думку інших вчених Гетьманщина існувала впродовж 116 років (1648-1764 pp.). Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмель-ницький (1595-1657). Формування національної держави дуже впливало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвивалося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, - "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.
Регулювання права власності зосередилося на наданні козацькій старшині маєтків "в ранг" як нагороду за служіння під час перебування на певній посаді. Таким чином був оформлений новий, під умовою, статус земельної власності - рангові маєтки, рангові землі.
Система злочинів і покарання за них скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королівську владу і магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти католицької церкви. Але з'явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою.
Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисципліна серед козаків підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Процес в генеральному, полкових, сотенних і курінних судах відбувався за нормами звичаєвого права. Зберігалося шлякування чи гоніння слідом. Це був засіб досудового слідства. Засідання були публічними. Допускалося оскарження рішень і вироків у сули вищої інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені у бойових діях, оскарженню не підлягали.
Отже, у 1648-1654 pp. починає створюватися національна правова система України, хоча вона все ще ґрунтувалася на Литовських статутах і магдебурзькому праві. Це явище було пов'язане з молодістю української державності.
На початку XVIII ст. в Україні ще зберігалися окремі джерелаправа польсько-литовського походження. Серед них були князівські та королівські грамоти, постанови Сейму, а також збірники і статути. Найбільш визначними з цих джерел були Статут Великого князівства Литовського (1588 p.), а також ряд збірників магдебурзького права, які неодноразово змінювались та доповнювались залежно від конкретних історичних умов. У другій чверті XVIII ст. розпочалася кодифікація права України, для якої були серйозні причини. З другої половини XV11 ст. в Україні почався процес перероз-поділу землі. Верхівка (насамперед козацька старшина, шляхта та реєстрове козацтво) поспішала утвердитись в правах власності на землю як основу феодального господарювання. Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, що завдала шкоди та збитків не тільки життю, здоров'ю, майну, честі особи, а й "шкоду та збиток державі". Одночасно набирає поширення формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду "державному інтересу", навіть, якщо ця дія і не була передбачена законом, що створювало грунт для судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб'єктом злочину могли бути усі особи, що досягли Іб-річного віку. Наприкінці XVIII ст. вік кримінальної відповідальності знижується.
4. Використана література
1. Ткач А. П. Право України. К-Хмельницький, 1992. - С. 31.
2. Месяц В. Д. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. - М" 1964. "' Див.: Кульчицький В. Кодекс українського права 1743 р. // Право України.
3. Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734-1775. К, 1961. - С. 163.
4. Будзилович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. - 1994. - № 10. - С. 65-66.
5. Левицький О. Невінчані шлюби на Україні в XVI-XVIII ст. // Записки Укр. наук. т-ва в Києве. - Кн. 3. - 1908. - С. 98-107.
6. ОрленкоЛ. Шлюбна розлука в Гетьманщині в XVIII ст. // Україна. - КН.4.-1914.-С.11-24.
Loading...

 
 

Цікаве