WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Буржуазні реформи 1860-1870 років - Реферат

Буржуазні реформи 1860-1870 років - Реферат


Реферат на тему:
Буржуазні реформи 1860-1870 років
ПЛАН
1. СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 РОКУ.
ЗМІНИ В ПРАВОВОМУ ПОЛОЖЕННІ СЕЛЯН
2. ЗЕМСЬКА І МІСЬКА РЕФОРМИ
3. СУДОВА РЕФОРМА 1864 РОКУ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Селянська реформа 1861 року.
Зміни в правовому положенні селян
У першій половині XIX ст. сформувались соціально-політичні передумови для буржуазних реформ у Росії. Кріпосне право стримувало розвиток ринку і селянського підприємництва.
Кримська війна стимулювала швидкий розвиток промисловості, поразка у війні показала неефективність соціальної і економічної системи в Росії. За період з 1856 до 1860 р. в Росії виникає така кількість акціонерних компаній, яка перевищує їх чисельність за попередні двадцять років.
Кризова ситуація проявилась у збільшенні кількості селянських повстань і революційного руху.
У лютому 1855 р. на престол вступив Олександр її, який у березні 1856 р. виступив з промовою перед верхівкою дворянства в Москві. Говорячи про звільнення селян, він сказав: "набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу". Після цього з'явилася велика кількість проектів і пропозицій про відміну кріпосного права.
19 лютого 1861 р. імператор затвердив ряд законодавчих актів щодо конкретних положень селянської реформи. Були прийняті цент-ральне й місцеве положення, у яких регламентувався порядок і умови звільнення селян і передачі їм земельних наділів, їх головними ідеями були: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупної угоди з поміщиком земля переходила в їх користування. Наділення землею здійснювалось за, добровільною домовленістю поміщика і селянина: перший не міг давати земельний наділ менше нижчої норми, встановленої місцевим положенням, другий не міг вимагати наділу більше, максимальної норми, передбаченої в тому ж положенні. Уся земля в 34 губерніях поділялась на три категорії: нечорноземна; чорноземна і степова. Кожна група поділялась на декілька місцевостей із урахуванням якості грунту, чисельності населення, рівня торговельно-промислового і транспортного розвитку. Для кожної місцевості встановлювались свої норми (вища .і нижча) земельних наділів. Передбачалось безвикупне виділення "подарункових наділів" розміри яких могли бути менші мінімальних, встановлених у положенні.
Подушний наділ складався з садиби і орної землі, пасовищ і пус-тирів. Землею наділялись тільки особи чоловічої статі.
Власність на землю зберігалась за поміщиком аж до здійснення викупної угоди, селяни на цей період мали право тільки користуватися наділом, залишаючись "тимчасово зобов'язаними".
Викупний договір між поміщиком і селянською общиною зат-верджувався мировим посередником. Садибу можна було викупити в будь-який час, польовий наділ зі згоди поміщика і всієїобщини. Після затвердження договору всі відносини сторін (поміщик - селянин) припинялись, і селяни ставали власниками.
Суб'єктом власності в більшості регіонів ставала община,, у деяких районах - селянський двір. В останньому випадку селяни одержували право спадкового розпорядження землею.
Селяни одержували право займатися торгівлею, засновувати підприємства, вступати в гільдії, звертатися в суд на рівних підставах з представниками інших станів, вступати на службу.
Селяни платили викуп за садибну і польову землю. При цьому 25 % викупної суми вони платили готівкою при здійсненні викупної угоди, решту суми поміщики одержували із скарбниці (грошима і цінними паперами), її селяни повинні були разом з процентами виплачувати на протязі 49 років. Поліцейський і фіскальний апарат уряду повинен був забезпечити своєчасність цих виплат. Для кредитування реформи були створені Селянський і Дворянський банки.
У період "тимчасової зобов'язанбсті" селяни залишались відок-ремленими в правовому .відношенні станом. Селянська община зв'язувала своїх членів круговою порукою: вийти з общини можна було, тільки виплативши половину боргу, що залишався, і..при гарантії', що другу половину виплатить община.. Можна було піти з общини знайшовши собі заміну. Община могла прийняти, рішення про обов'язко-вий викуп землі. Збори общини вирішували сімейні розподіли землі. Волосні збори вирішували кваліфікованою більшістю питання про заміну общинного землекористування .індивідуальним, розподіл землі на постійні спадкові частини, про переділ, вилучення із общини їїчленів.
Староста був фактичним помічником поміщика, (в період тимча-сового зобов'язаного існування), міг накладати на винних штрафи або
піддавати їх арешту.
Волосний суд вибирався на один .рік і вирішував незначні майнові спори, а також незначні проступки.
Негативними наслідками реформи стало наступне, наділи, селян зменшились порівняно з дореформними, а платежі, (порівнюючи зі старим оброком) виросли, община фактично втратила свої права на користування лісами, луками, і водоймами, селяни залишались відокремленим станом.
2. Земська і міська реформи
Міське управління дореформенний період будувалось у повній відлов і днорті з системою кріпосницького господарювання. Центральною фігурою, в управлінні на місцях залишався поміщик, який зосереджував.. в своїх руках, економічну, адміністративно-судову і політичну владу над своїми селянами.
На губернському рівні, головною осооою в системі місцевого управління був губернатор. Наказом 1837 р. губернатори наділялись широким колом повноважень: поліцейськими, наглядовими, адмініст-ративними, господарськими та ін.
Наступне місце після губернатора займав губернський, керівник дворянства, який виконував різні поліцейські, слідчі, опікунські й інші функції. Повітовий керівник дворянства очолював. Апарат повітових чиновників.
Дореформена система місцевого управління виражала переважно інтереси дворянсько-поміщицького класу.
Проведення селянської реформи вимагало невідкладної перебудови системи місцевого управління. Під час цієї реформи уряд намагався створити неоохідні умови для збереження влади в руках дворян -поміщиків. У березні 1863 р. спеціально створена комісія підготувала остаточні проекти положення про земські установи і тимчасові правила для них.
Компетенція земських органів обмежувалась виключно межами місцевого інтересу і місцевого господарства. З самого початку земські установи проектувалися як місцеві і громадські, які не мали своїх виконавчих органів і проводили свої рішення через поліцейський і бюрократичний апарат держави.
Держава повинна була здійснювати жорстокий контроль за діяльністю земств. Губернатор у семиденний строк міг накласти вето на будь-яке розпорядження земського органу, для міністерства внутрішніх справ цей строк був значно збільшений.
1 січня 1864 р. було затверджено "Положення про губернські і повітові земські установи". На них покладалось: завідування капіталом, майном і грошима земства; утримання земських споруд і шляхів сполучення; взаємне земське страхування майна; піклування про розвиток місцевої торгівлі і промисловості; санітарні заходи,участь у господарських відносинах у галузі охорони здоров'я і освіти.
Законом передбачалось створення трьох виборчих курій:
- курії повітових землевласників, яка складалась переважно з дворян-поміщиків, для участі у якій вимагався високий майновий ценз. Повітові землевласники з меншим цензом брали участь у виборах через уповноважених;
- міської курії, учасники якої повинні були мати купецьке свідоцтво або підприємство певного розміру;
- сільської курії, в якій не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступінчатих виборів: селяни, зібравшись на волосні збори посилали своїх виборщиків на збори, які обирали земських гласних.
Земські збори й земська управа (виконавчий орган, який складався з голови і двох членів) обирались на три роки. Губернські земські збори обирались членами повітових
Loading...

 
 

Цікаве