WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право в Київській Русі - Реферат

Право в Київській Русі - Реферат

на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p.. Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p.
На розвиток права Київської Русі певний вплив справило введенняхристиянства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, перш за все візантійського. До такого роду пам'ятків права відносяться Єклога, Прохірон, Номоканон, Закон судний людям. Стародавньою пам'яткою руського церковного права вважаються церковні статути Володимира Святославича і Ярослава Володимировича.
Церковні статути визначали становище християнської церкви в державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала. Статути узаконювали право церкви на "десятину" - своєрідну форму податку, який повсюдно одержували церковні організації.
Право власності. В праві Київської Русі не було й не могло бути загального терміна для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб'єктом і що фігурувало як об'єкт права власності. Разом з тим статті 13, 14 Кр. Пр. дають можливість стверджувати, що Руська Правда відрізняла право власності від права володіння, оскільки вони визначали порядок відібрання речі, що знаходилася у володінні іншої особи. Пізніше законодавець по суті говорить про неправомочне володіння (ст. 44 Пр. Пр.), вимагаючи від власника не тільки повернення речі справжньому власнику, а й виплати компенсації за її використання.
Охорона приватної власності - одна із призначень Руської Правди. Так, згідно з ст. 71 Пр. Пр. за знищення знака власності на бортних деревах накладався високий штраф в 12 гривен. Це означало перш за все захист самого принципу приватної власності, на який здійснював замах порушник.
В Руській Правді знайшов своє відображення процес посилення охорони приватної власності. Так, якщо в Кр. Пр. розмір штрафу залежав від виду і кількості украденого стада, то в Пр. Пр. (статті 41, 42) він визначався також місцем здійсненого злочину (стадо, украдене із закритого приміщення чи з поля).
В основі феодального ладу лежала феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить достатньо для свого часу приділяла уваги закріпленню і захисту феодальної власності на землю. Взагалі статті Руської Правди пронизані ідеєю збереження перш за все господарства феодалів-вотчинників, хоча вони певною мірою захищали і окремі інтереси селян від грубих форм феодального свавілля, яке могло спровокувати селянські виступи проти феодалів.
Закріплення і посилення захисту права феодальної власності на землю знайшло своє відображення в найбільш стародавній Короткій редакції Руської Правди. Якщо в першій її частині - Правді Ярослава - як об'єкт права власності згадуються бойовий кінь, зброя, одяг, тобто рухоме майно, яке належало головним чином дружинникам, то в Правді Ярославичів вже є статті, що свідчать про право приватної власності на землю. Так, зміст ст. 24 говорить про зростання князівських заорювань і притягнення для цієї мети значної кількості залежних людей, над якими були поставлені князівські старости. Стаття 34 встановлює високий штраф за заорювання межі і знищення знака межі ("перетеса"), зробленого на дереві в лісі. Стаття 32 підкреслює особливе оберігання князівської власності, встановивши штраф за пошкодження князівської борті.
Ще далі в розвитку правил охорони феодальної власності на землю йде Пр. Пр. Для неї (ст. 72) в порівнянні із ст. 34 Кр. Пр. характерна диференціація можливих випадків порушення межі (тут особливо виділяються бортні, ролейні, дворові межі), що дає підставу стверджувати про подальший розвиток феодального господарства і перш за все за рахунок общинних земель, зростання випадків порушення права приватної власності в умовах загострення класових протиріч.
Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її придбання спочатку були позика, освоєння вільних земель руками холопів і феодально залежних селян. Згодом головним способом придбання землі стало пряме захоплення її у сусідів ("окняження і обоярен-ня"). Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам, слугам. Чим пізніша редакція Руської Правди, тим більше в ній повідомлень про розвиток феодальних вотчин, які включали в себе хороми власника, житло його слуг, приміщення для челяді і залежних
селян, господарські будівлі. В Руській Правді згадуються різні види худоби, птиці, господарського інвентаря.
Вотчинники присвоювали ліси, встановлювали бортні заповідники, захоплювали мисливські угіддя і промислові ділянки збирання меду. Це, зокрема, було закріплено в статтях 67, 70 Пр. Пр.
Спадкове право формується і розвивається в результаті встановлення приватної власності. В Київській Русі, як і в будь-якому класовому суспільстві, спадковому праву надавалося велике значення. За його допомогою багатства, накопичені поколіннями власників, залишалися в руках одного й того ж класу. Вже договір Русі з Візантією 911 p. розрізнював спадщину за заповітом і за законом. Пізніше це було закріплене в Руській Правді.
Успадковувати могли тільки сини. Батьківський двір без поділу переходив до молодшого сина (ст. 100 Пр. Пр.). Дочки спадкоємцями не вважалися, бо в протилежному випадку, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду. За договором Русі з Візантією 911 р. у випадку відсутності у померлого синів могли успадковувати його брати. Сестру вони повинні були видати заміж, надавши їй придане.
З розвитком князівської влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя (ст. 90 Пр. Пр.). Для бояр і дружинників був зроблений виняток - їх спадщина при відсутності синів могла переходити і до дочок (ст. 91 Пр. Пр.). В цьому яскраво виявився принцип феодального права як права-привілею. Пізніше положення ст. 91 Пр. Пр. були поширені на біле духовенство, ремісників, вільних общинників.
До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася їх матір. Матір-вдова одержувала частину майна "на прожиття", якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки своїм дітям. Якщо матір-вдова удруге виходила заміж, то призначався опікун із найближчих родичів. Передача майна опікуну відбувалася при свідках. За виконання своїх обов'язків опікун користувався доходами з майна
Loading...

 
 

Цікаве