WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Джерела та риси права Афін - Реферат

Джерела та риси права Афін - Реферат

право. Шлюб вважався різновидом договору купівлі-продажу, причому наречена розглядалася як об'єкт угоди. Вступ у шлюб вважався обов'язковим, відхилення від одруження розцінювалося як забуття культу предків.
До холостяків відносилися як до хворих. Порушення подружньої вірності не мало для чоловіка юридичних наслідків. Чоловіку дозволялося мати у своєму будинку наложницю. Після батька паном жінки був чоловік. Жінка не могла від власного імені укладати угоди. Застигнувши на місці злочину коханця дружини, ображений чоловік міг безкарно убити його.
Дозволявся шлюб між дядьком і племінницею, братом і сестрою. Останнє вважалося проявом поваги до звичаїв старовини. При наявності синів дочка не одержувала спадщини. Влада домовласника була дуже значною. Батько при найменшій нешанобливості до себе з боку дітей міг позбавити їх спадщини.
Кримінальне право. У карному праві помітні пережитки родового ладу. У ряді випадків визнавалася кревна помста. Справи про убивство, як правило, збуджувалися родичами. За убивство можна було відкупитися. Обвинувачення могло носити характер приватного чи публічного. Афінському карному праву були відомі наступні види злочинів:
Державні злочини (державна зрада, образа богів, обман народу, внесення в народні збори протизаконних пропозицій, помилковий донос по справах про політичні злочини).
Злочину проти особистості. Крім убивств, сюди варто віднести: заподіяння каліцтва, нанесення побоїв, наклеп, образу.
Злочину проти родини (дурне звертання дітей зі старими родителями, опікуна із сиротами, родичів з дочками-спадкоємицями).
Майнові злочини. При крадіжці, якщо така відбувалася вночі, злочинця дозволялось убити на місці злочину.
У числі покарань зустрічалися:
страта;
продаж у рабство;
тілесне покарання;
позбавлення волі;
штрафи;
конфіскація;
атимія, тобто безчестя (позбавлення деяких, або всіх цивільних прав).
3. Правове регулювання майнових і торгових відносин
Незважаючи на високий розвиток торгової економіки, комерційних зв'язків в афінському суспільстві, політика демократії (можливо, саме тому, що прагнула задовольнити соціальний інтерес більшості) намагалася стримати розвиток власницьких відносин, зберігаючи високий ступінь державного регулювання. Це регулювання було одночасно і заступництвом держави у відношенні комерційного обороту, і його регламентацією в інтересах соціальної стабільності. Але сама по собі стабільність була часто тільки збереженням соціально-правових пережитків додержавного побуту.
Торгове право Афін найбільшою мірою було обумовлено загальними інтересами полісної організації. Ринки і торгівля знаходилися під захистом державної влади. Як загальне правило, доступ на ринки мали усі вільні жителі, включаючи іноземців; як покупців могли виступати і раби. Але для громадян поліса передбачалося право доступу на ринок, якого за певних умов вони могли бути позбавлені владою (у відношенні інших категорій адміністрація, очевидно, була вільна). Іноземці користалися в торгових справах допомогою спеціальних адміністраторів-заступників - проксенів. Виконавчі влади контролювали міри і вага, законність ходіння і прийому грошей. Ціни були фіксованими на визначений період. Передбачалося, що законом вправі бути встановлені різного роду обмеження на ввіз і вивіз товарів: так, одним з постанов Солона був заборонений вивіз з Афінської держави будь-яких продуктів харчування, крім маслинової олії. Торгові угоди повинні були укладатися тільки письмово (це не відносилося до ринкової торгівлі); суперечки по торгових справах зважувалися спеціальними суддями.
Основне місце в афінській торгівлі займала морська, за допомогою кораблів. Така торгівля була практично неможлива (за найрідшими виключеннями) для одноособових підприємців. Тому досить рано виникли специфічні форми правової організації морської комерції. Для введення її укладалося спеціальне корабельне товариство терміном не більше ніж на рік. Товариство укладали купець як основний організатор торгового підприємства, власник корабля - арматор (як правило, він же шкіпер), а також інші товариші-учасники. Арматору в будь-якому випадку покладалося не менш 30% прибутку. Договір корабельного товариства був дуже своєрідним: він включав обов'язки і по схоронності вантажу, і по його доставці, і навіть елементи як би страхування можливих втрат арматора у випадку втрати судна (можливі збитки інших товаришів були байдужні).
Речове право також значне стримувалося у своїх формах регулюючою роллю держави. Передбачалося, що не усі взагалі речі можуть бути в приватному володінні: вулиці, площі, гавані, суспільні ріки, священні речі могли бути тільки в загальнодержавних володіннях. Право власності на землю було нерозривно з політичними правами: воно могло бути тільки в членів поліса; більш м'якими були вимоги у відношенні власності на нових землях - у складі так званих клерухий. Поліс міг і позбавити цього права. Окремо від земельної власності розглядалося в праві володіння садами і виноградниками - вони могли належати і негромадянам Афін. Право на забудову землі в поселеннях представляло предмет самостійного регулювання; і могло бути так, що земля належала одному, а право використання поверхні фактично в іншого. Власність узагалі розумілося переважно як право на чи доходи продукти,принесені річчю, і як можливість довільно робити з річчю угоди по розсуду.
В афінському праві вперше оформився особливий інститут, зв'язаний із заставою землі чи іншої нерухомості, - іпотека. Кредитор надавав власнику землі позику під умовою переходу до нього надалі, при неповерненні позики, цієї землі; при тім, що до витіканні терміну зобов'язання земля залишалася у володінні і користуванні боржника. Цей вид угоди був максимально розповсюджений в Афінах і навіть породжував соціально-політичні проблеми відношенні багатих кредиторів і боржників у загальнодержавному масштабі. За кредитором залишалися великі права: він міг без участі державних органів при неповерненні боргу прямо вступити у володіння закладеною землею. Ця угода, як і більшість інших, повинна була оформлятися письмово. В Афінах раніше багатьох інших правових систем склалася вимога складати спеціальні документи про угоди, що не просто свідчили факт угоди, а були обов'язковою формою їхнього висновку: розписки - сінграфи і спеціальні записи в книгах - хеірографи. Угода узагалі вважалася дійсної з моменту досягнення її учасниками згоди про основні (не обов'язково у всіх деталях) положеннях угоди, хоча б ніяких реальних дій сторони ще не зробили.
Висновок
Виступати в народних зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожний учасник. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду і надходили на обговорення народних зборів після їхнього розгляду в булі, що по кожнім законопроекті давав висновок. Голосування по законопроекті провадилося підняттям руки. Крім того, голова народних зборів могли не ставити на голосування ті пропозиції, що, з його погляду, були незаконними.
Важливою цінністю, що використовувався з метою забезпечення стабільності законодавства, було право будь-якого учасника збори, пославшись на незаконність запропонованого законопроекту, зажадати зняття його з обговорення чи голосування під погрозою притягнення автора до суду.
Прийнятий народними зборами законопроект ставав законом тільки в тому випадку, якщо він не відкидається потім гелієєю.
Таким чином, законодавчий процес Древніх Афінах мав наступні стадії:
1) внесення законопроекту в народні збори в порядку законодавчої ініціативи, який володів кожний повноправний громадянин;
2) попередній розгляд законопроекту в раді булі і дача по ньому висновку для народних зборів;
3) прийняття законопроекту народними зборами;
4) прийнятий законопроект міг бути відкинуть гелиеей.
Використана література
1. Історія держави і права закордонних країн. Частина 1. Підручник для вузів. 2-і изд. Під ред. проф. Крашенинниковой Н.А. і проф. Жидкова О.А. - М, 1999. - 624 с.
2. Загальна історія держави і права: Підручник у 2 т. Видання друге. Під ред. Омельченко О.А.. Т.1 - М, 1999. - 528 с.
3. Загальна історія держави і права: Підручник / Під ред. проф. К.И. Батиря. - М, 1999. - 456 с.
4. Історія Древньої Греції: Учеб./ Під ред. В.И. Кузищина. - 2-оі изд. - М, 1996.- 399с.
5. Історики античності. У 2 т./Сост. М.Томашевская. Т.1. Древня Греція. М, 1989
6. Історія древнього світу. Під ред. И.М. Дьяконова, В.Д. Нероновой, И.С. Свеницкой. 3-і изд. М, 1989. Т.1-3.
7. Лур'є С.Я. Історія Греції. Під ред. Е.Д. Фролова, Спб, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве