WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

Право (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

цього була така зміна обставин до часу розслідування чи розгляду у суді, внаслідок якої діяння втрачало характер суспільне небезпечного чи суб'єкт переставав бути соціальне небезпечним. Іншою підставою могло бути визнання, що внаслідок наступної бездоганної поведінки та чесного ставлення до праці особа до часу розгляду справи в суді не може більше вважатися суспільне небезпечною.
Проте сувора кримінальна репресія не виключалась. Вона застосовувалась за невелику кількість суспільне небезпечних діянь та до малої кількості осіб, що важко чи зовсім не піддавались виправленню та перевихованню (шпигунів, диверсантів та інших ворожих елементів, а також рецидивістів).
З 1959 p. були посилені покарання за такі злочини, як виготовлення і збут підроблених грошей чи цінних паперів та порушення правил валютних операцій, розкрадання державного чи громадського майна в особливо великих розмірах, навмисне тяжке пошкодження та зґвалтування, хабарництво, посягання на життя працівника міліції та народного дружинника у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку.
Покарання призначалося лише за вироком суду. Додержувався принцип індивідуалізації покарання. Гуманізація кримінального права відобразилась в новому порядку умовно-дострокового звільнення від покарання та заміни покарання більш м'яким.
Особа, яка була засуджена до позбавлення волі, виправно-трудових робіт, заслання, вислання або направлення у дисциплінарний батальйон і довела зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці своє виправлення, могла бути достроково звільнена від покарання після фактичного відбуття не менше половини призначеного строку. Невідбута частина покарання могла також замінятися більш м'яким покаранням.
У боротьбі з рецидивною злочинністю зазначені строки збіль-шувались. До особливо небезпечних рецидивістів умовно-дострокове звільнення не застосовувалось.
^Як завжди, у необхідних випадках видавались акти загальної чи окремої амністії. Проте у березні 1953 p. загальну амністію було оголошено без достатніх підстав, проведено поспіхом, некваліфіковано. її наслідком став спалах злочинності. Саме тому не можна відносити цю амністію до перших кроків десталінізації. У 1955 p. були амністовані деякі громадяни, які співробітничали з німецькими окупантами. Тоді ж були достроково звільнені німецькі громадяни, засуджені радянським судом за вчинені ними у роки війни злочини.
Кримінальне судочинство. Для демократичного розвитку кримі-нального судочинства велике значення мало скасування у 1956 p.
антигуманних, антинародних законів, які санкціонували особливий порядок ведення слідства і судового розгляду у справах про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади (постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р.) та у справах про шпигунство та диверсії (постанова ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 p.)*.
Основна увага кримінального судочинства, особливо у другій половині 50-х років, приділялась встановленню справедливості щодо незаконно репресованих, регулюванню процесу реабілітації невинно засуджених у роки масових репресій.
Початок процесу реабілітації поклав Указ Президії Верховної Ради СРСР, виданий у вересні 1953 p. Він надав військовій колегії Верховного Суду СРСР право розглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх колегій ОДПУ, "трійок" і так званої "особливої наради" при НКВС - МВС СРСР. Поряд з тим у 1954 p. було створено комісію президії ЦК КПРС по розгляду злочинів Сталіна в період "великої чистки" (1936-1939) (це так звана комісія А.Мікояна, який був її головою). У той же час були реабілітовані відомі в Україні особи - партійні та державні діячі В.Затонський, Е.Квірінг, С.Косіор, Ю. Коцюбинський, М.Скрипник, П.Постишев, І.Якір.
Для прискорення реабілітації було створено приблизно 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. Вони виїжджали у місця ув'язнення і там переглядали справи політв'язнів. І хоча не все було гаразд у роботі цих комісій, все ж вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених) Але ця робота не дійшла тоді до перегляду фальсифікованих судових процесів над відомими діячами партії, держави та науки. Логічним наслідком процесу реабілітації і відмови від політики масових репресій, переслідування інакомислячих стала ліквідація концтаборів.
Щоб підвищити роль місцевих судових органів у здійсненні судового нагляду та одночасно посилити значення цієї стадії процесу, було збільшено кількість судових інстанцій, які користувалися правом перегляду справ у порядку нагляду. Наглядові функції були надані Верховному Суду УРСР та обласним судам. У всіх цих судах був створений спеціальний наглядовий орган - президія. Вона розглядала цивільні та кримінальні справи у порядку нагляду за протестами голови свого суду чи прокурора відповідного цьому суду рівня.
Перевага такого порядку судового нагляду очевидна - він спрощував та прискорював наглядове провадження, підвищував відповідальність нижчестоящих судів і гарантував дійсне правосуддя.
Було проведено ряд судових процесів над особами, винними в організації масових репресій, застосуванні недозволених засобів слідства. Першим таким процесом в СРСР стала справа Берії та його підручних Гоглідзе, Деканозова, Кобулова та ін. У деяких випадках притягали до судової відповідальності та засуджували при наявності неспростованих доказів їх вини слідчих-садистів, активних учасників масових репресій. Але цих процесів було небагато.
Як це не прикро, все більш затягувався реабілітаційний процес. Прізвища злодіїв, винних у масових репресіях, знущаннях над мільйонами чесних громадин, залишалися таємницею. Більш того, на початку 60-х років по всій країні, в тому числі в Україні, знов розпочалися переслідування інакомислячих. Гіркий приклад цього - судилище над талановитим адвокатом Л.Лук'яненком. Він створив організацію "Український робітничо-селянський союз", яка добивалася виходу України з СРСР мирним шляхом. Лук'яненко у січні 1961 p. був засуджений за зраду Батьківщині до розстрілу. Потім ця кара була замінена позбавленням волі на 15 років. Судів над дисидентами було багато.
У здійсненні виправно-трудової політики все більше бере участь громадськість. Вона клопотала про пом'якшення покарання, умовне засудження, умовне дострокове звільнення, їй доручалася робота з особами, що вже відбули покарання чи були умовно-достроково звільнені. Саме громадськість мала допомагати колишньому в'язню у трудовому та побутовому влаштуванні, увійти йому до колективу, почути слабе повноцінною, потрібною суспільству людиною. Суд міг покласти на трудовий колектив, зрозуміло з його згоди, обов'язки по нагляду за умовно-достроковим звільненням протягом не відбутої частини покарання тапроведенню з ним виховної роботи.
Роботу громадськості з особами, які відбули покарання, спрямовували наглядові комісії та комісії у справах неповнолітніх. Останні, наприклад, могли віддати неповнолітнього, звільненого з колонії, на поруки чи під нагляд колективу трудящих, громадської організації чи окремих громадян за їх клопотання
Loading...

 
 

Цікаве