WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

Право (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

сільгосппродукції - закуповування її у колгоспів. Закупівельні ціни були знову підвищені.
Поліпшилася оплата праці колгоспників у громадському господарстві: усувалися низькі норми оплати за трудоднями, зрівнялівка в нарахуванні трудоднів, невірні їх витрати (наприклад, високі витрати трудоднів на утримання управлінського апарату). Праця колгоспника, як і колгоспу в цілому, оцінювалася не за середніми показниками, а диференційовано: розрізнялися передові та відстаючі, заохочувалися добрі працівники. Нові єдині розцінки за трудоднями повніше ураховували характер праці, кваліфікацію працівника, кількість та якість виробленої ним продукції. Впроваджувалася грошова оплата праці колгоспників. Передбачалося регулярне щомісячне авансування і додаткова оплата праці*.
З покращенням матеріального стану колгоспників змінювалося також їхнє моральне самопочуття. До них поверталося почуття гідності, особливо після того, як у 1958 p. вони нарешті одержали, як усі громадяни, паспорти.
Але з 1959 p. розпочалися утиски особистого господарства колгоспників, з'явилися безгрунтовні, вольові розпорядження про скорочення розмірів присадибних ділянок, а у деяких місцях - і про їх повну ліквідацію, про обов'язковий продаж особистої худоби колгоспників до громадського стада.
На словах засуджуються порушення колгоспної демократії. Навіть йшлося про притягнення винних у цих порушеннях до суду, незважаючи на їх високі посади.
За постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. "Про Устав сільськогосподарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва та управління справами артілі"** загальним зборам як головному органу колгоспного самоврядування надавалося право змінювати та доповнювати положення чинного уставу, що визначали найважливіші питання внутрішнього життя колгоспу: а) про розмір присадибних ділянок у зв'язку з дійсною участю члена артілі в її громадському виробництві та з метою найбільш раціонального використання землі; б) кількість рогатої худоби, овець, свиней, птиці, які можуть бути в особистій власності колгоспників; в) обов'язковий мінімум трудоднів, виходячи з потреб громадського господарства у трудових витратах тощо.
Щоб піднести авторитет загальних зборів - вищого розпорядчого органу сільгоспартілі - засуджувалася практика, коли райвиконком без відома членів артілі відміняв рішення загальних зборів. Скарги колгоспників на рішення загальних зборів в райвиконкоми мали розглядатися на загальних зборах, а його повторне рішення з того ж питання вважалося остаточним.
Пропонувалося не допускати призначення членів правління та голови колгоспу, додержуватися уставних строків їх обрання і регулярно звітувати їм перед загальними зборами колгоспників. Але ці юридичні положення в основному залишалися на папері. Тим більш, що у той же час посилюється партійне керівництво колгоспами, поглиблюється безпосереднє втручання в діяльність колгоспів місцевих партійних і радянських органів. Голови колгоспів та інші керівники були зараховані в номенклатуру партапарату.
Кримінальне право. Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо.
Головним завданням кримінального права була охорона суспільного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності.
Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним законом. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії в кримінальному праві.
Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності^
Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років.
Закон, що усував чи пом'якшував караність дії, набував зворотної сили, тобто він поширювався і на дії, учинені ще до його видання. Закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав.
За час існування радянської влади деякі злочини були викоренені (збройне повстання, контрреволюційний саботаж тощо). Дії, що раніш вважалися злочинними, втратили свою суспільну небезпеку із зміною соціально-політичних умов. Саме тому був скасований указ про заборону продажу, обміну та відпуску на сторону устаткування та матеріалів, про відповідальність по суду за ці дії.
Суспільна небезпека ще однієї групи злочинів зменшилася настільки, що для боротьби з ними достатньо було заходів адміністративного впливу (нанесення правил торгівлі, закон визнавав і мали під поняття суспільне 0.11 громадян, спрямовані на припинення злочинів отримання злочинця, вважалися правомірними і тягли за собою кримінальної чи іншої відповідальному випадку, коли ці дії вимушено заподіяли шкоду
Суспільне небезпечних діянь, які закон кваліфікував я і злочинні, помітно зменшилась. Так, КК УРСР 1960 p. відмовився від понад 70 складів, які були передбачені у КК УРСР 1927 p.
Зменшилися й види покарань. Відмовилися від таких мір покарання, як оголошення ворогом народу з вигнанням із СРСР назавжди, випровадження з СРСР на певний строк, ураження у політичних правах за судом, у тому числі й позбавлення виборчих прав. Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної термінології. Адже його запровадив Сталін як знаряддя розправи з невинними людьми, бо це поняття було тавром, що знімало зі слідства та суду обов'язок шукати докази вини особи.
Смертна кара - розстріл - була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини.
Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі - з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко.
Успіхи у боротьбі зі злочинністю та запобіганні злочинам підготували можливість правильного і доцільного застосування умовного засудження. Його головне призначення - перевиховати винного, піддати його моральному засудженню суспільства, передусім його трудового колективу. Умовне засудження допускало обов'язкове залучення громадськості до перевиховання засудженого, особливо тоді, коли вона клопоталася перед судом про пом'якшення вироку шляхом умовного засудження.
У 1959-1960 pp. умовне засудження помилково застосовувалося до злісних злочинців, у деяких випадках - навіть до небезпечних рецидивістів. Але незабаром такі помилки стали усуватися, колиВерховний Суд СРСР постановою від 4 березня 1961 p. застеріг проти застосування умовного засудження до осіб, що вчинили тяжкі злочини. Зниження злочинності призвело до змін у порядку звільнення судом від кримінальної відповідальності і покарання. Однією з підстав для
Loading...

 
 

Цікаве