WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → “Кароліна” – Кодекс феодального права Німеччини - Реферат

“Кароліна” – Кодекс феодального права Німеччини - Реферат

також конфіскація майна, роздираннярозпеченими кліщами перед стратою і волочіння до місця страти. Разом з тим "зловмисних" і "здатних на подальші злочинні дії" осіб пропонувалося кидати у в'язницю на невизначений термін.
"Кароліна" ознаменувала закріплення нового виду карного процесу. У період раннього феодалізму в Німеччині застосовувався обвинувальний (змагальний) процес. Не було поділу цивільного і карного видів процесу.
У XIII-XIV ст. приватноправовий принцип переслідування починає доповнюватися обвинуваченням і покаранням від імені публічної влади. Змінюється система доказів. Наприкінці XIII ст. був законодавчо скасований судовий двобій. Однак остаточне твердження нового, слідчо-пошукового (інквізиційного) карного процесу відбувається в Німеччині в зв'язку з рецепцією римського права [2].
"Кароліна" зберегла деякі риси обвинувального процесу. Потерпілий чи інший позивач міг пред'явити карний позов, а обвинувачуваний - заперечити і довести його неспроможність. Сторонам давалося право представляти документи і покази свідків, користуватися послугами юристів. Якщо обвинувачення не підтверджувалося, позивач повинний був "відшкодувати збиток, безчестя й оплатити судові витрати" (ст. 13). Однак ці права сторін були зв'язані багатьма формальними обмеженнями, а обвинувачуваний знаходився в більш защемленому положенні.
Основна форма розгляду кримінальних справ у "Кароліні" - інквізиційний процес. Обвинувачення пред'являлося суддею від імені держави "з обов'язку служби". Слідство велося з ініціативи суду і не був обмежений термінами. Широко застосовувалися засоби фізичного впливу на підозрюваного. Безпосередність, гласність судочинства перемінилися таємним і переважно письмовим розглядом справи.
Основними стадіями інквізиційного процесу були дізнання, загальне розслідування і спеціальне розслідування. Задачею дізнання було встановлення факту здійснення злочину і підозрюваної в ньому особи. Для цього суддя займався збором попередньої таємної інформації про злочин і злочинця. Якщо суд одержував дані про те, що хто-небудь "зганьблений загальною чи поголоскою іншими доказами, що заслуговують довіри,, підозрами і доказами", той потрапляв під варту. Загальне розслідування зводилося до попереднього короткого допиту арештованого про обставини справи, з метою уточнення деяких даних про злочин. При цьому діяв принцип "презумпції винності" підозрюваного. Нарешті, відбувалося спеціальне розслідування - докладний допит обвинувачуваного і свідків, збір доказів для остаточного викриття й осуду злочинця і його спільників [5].
Спеціальне розслідування було визначальною стадією інквізиційного процесу, що закінчувалася винесенням вироку. Це розслідування ґрунтувалося на теорії формальних доказів. Вони були докладно й однозначно регламентовані законом. Для кожного злочину перелічувалися види "повних і доброякісних доказів, доведень і підозр". Разом з тим за загальним правилом усі докази, доведення і підозри не могли спричинити за собою остаточного осуду. Воно могло бути винесене тільки на підставі власного визнання чи свідчення обвинувачуваного (ст. 22). Оскільки таке визнання далеко не завжди могло бути отримане добровільно, інквізиційний процес робив основний упор на допит під катуванням. Таким чином, метою всього збору доказів фактично ставало відшукання підстав для застосування катування [7].
Формальне застосування катування було зв'язано з рядом умов. Так, катування не повинно було застосовуватися, поки не будуть знайдені достатні докази і "підозри" у здійсненні тією чи іншою особою злочину. Достатніми доказами для допиту під катуванням були показання двох "добрих" свідків. Якщо був тільки один свідок, це вважалося напівдоказом і "підозрою". Тільки мала кількість "підозр" по розсуду судді могли спричинити застосування катування. Характерно, що серед "підозр" указувалися також "легкодумство і дурна слава" людини, її "здатність" учинити злочин (ст. 25). Визнання під катуванням вважалося дійсним також при наявності визначених умов. Таким було визнання, отримане і записане не під час катування, а після її закінчення, повторене не менше чим через день поза камерою катувань і відповідне іншим даним у справі. "Кароліна" вимагала дотримання всіх умов допиту під катуванням, проголошуючи, що за неправомірний допит судді повинні нести покарання і відшкодовувати збиток [6].
Усі ці обмеження, однак, не були істотними. По-перше, катування пропонувалося застосовувати відразу ж при установленні факту злочину. Більш того, навіть самої слабкої підозри в зраді було досить для допиту під катуванням (ст. 42). По-друге, якщо обвинувачуваний після першого визнання заперечував сказане чи воно не підтверджувалося іншими відомостями, суддя міг відновити допит під катуванням. У результаті "неправомірність" застосування катування суддею була практично недовідна. При цьому в "Кароліні" вказувалося, що, якщо обвинувачення не підтверджується, суддя і позивач не піддаються стягненню за застосування катування, тому що "слід уникати не тільки здійснення злочину, але і самої видимості зла, що створює дурну славу чи викликає підозри в злочині" (ст. 61).
"Кароліна" не регламентувала порядок і прийоми самого катування. Вона вказувала тільки, що допит під катуванням чинеться в присутності судді, двох судових засідателів і судового переписувача. Вказівки про конкретні прийоми катування містилися в трактатах законознавців. Відомо, що в Німеччині XVI ст. застосовувалося більше півсотні видів катування [3].
Процес завершувався судовим засіданням, що у принципі не було його самостійною стадією. Оскільки суд сам робив розслідування, збирав і обвинувачувальні, і виправдувальні докази, остаточний вирок визначався вже в ході наслідку. Суддя і судові засідателі перед спеціально призначеним "судним днем" розглядали протоколи наслідків і складали за визначеною формою вирок. Таким чином, "судний день" зводився в основному до оголошення вироку і приведенню його у виконання. Оголошення вироку відбувалося в публічно-застрашливій обстановці - супроводжувалося дзвоном та ін. Вироки були звинувачувальні, із залишенням у підозрі і виправдувальні.
Список використаної літератури
1. История государства и права зарубежных стран (рабовладельческое и феодальное государство и право) / Под ред. П.Н.Галанзы и Б.С.Громакова.
2. История государства и права зарубежных стран / Под ред.О.А.Жидкова и И.А.Крашенинниковой. - Ч. 1, 2. - М., 1988.
3. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2001.
4. Сборник документов по всеобщей истории государства и права / Сост. К.Е.Ливанцева. - Л., 1987.
5. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред.З.М.Черниловского. - М., 1984.
6. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К., 2003.
7. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Практикум. - Вид. 2-е. - К., 2003.
Loading...

 
 

Цікаве