WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Теорія розподілу влад - Курсова робота

Теорія розподілу влад - Курсова робота

виправдала надії і цілі її творців? Як відмічає американський історик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що "розподіл законодавчої, виконавчої і судової сфер державного управління перешкоджає зосередженню влади і тим самим не допускає росту тиранії. Цю свою функцію структура влади виконувала на протязі двох століть. І весь цей час США залишались демократичною державою.
3. ТЕОРІЯ ПОДІЛУ ВЛАДИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ
Як відомо, у світі склались дві форми, дві моделі республіканського правління, які є втіленням у життя системи "розподілу владі: парламентська республіка і президентська республіка, кожна з яких має свої особливості.
Завдання полягає в тому, щоб обрати кращу, оптимальну форму, найбільш прийнятну в умовах України. В багатьох країнах (Австралія, Індія, Канада, ряд країн західної Європи) втілена модель парламентської республіки, найбільш характерними ознаками якої є "слабкий президент і сильний уряді. Президент у такій республіці обирається не шляхом загальнонародних виборів, а самим парламентом, або при його активній участі. Уряд формується партією, яка має більшість місць у парламенті, а її лідер автоматично стає прем'єр-міністром і несе політичну відповідальність перед парламентом. В той же час Президент Республіки -безпартійний, політично невідповідальний перед парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчої влади в парламентській республіці є президент і уряд на чолі з прем'єр-міністром.
Центральною фігурою в парламентській республіці є прем'єр-міністр, який одночасно є лідером партії більшості в парламенті і очолює не тільки уряд, але й фактично всю державну адміністрацію. Він наділений правом розпуску парламенту і призначенням нових виборів.
Своєрідним антиподом парламентської республіки є президентська республіка, хоч нерідко чіткої межі між ними немає.
Якими ж ознаками характеризується президентська республіка? Hа яких засадах вона побудована?
Головні з них -належність влади народові: саме він обирає і верховний представницький орган і президента, які йому підзвітні і підконтрольні;
чітке розмежування законодавчої влади, очолюваної президентом;
підконтрольність і підзвітність президентові уряду (Кабінету Міністрів) та державної адміністрації;
відсутність у президента права розпускати представницький орган, а парламенту -делегувати свої повноваження президенту, політична невідповідальність президента перед парламентом тощо (8,80-).
Обраний безпосередньо народом, президент відповідальний перед ним за свої дії і дії виконавчої влади.
Відповідаючи перед парламентом республіки в порядку імпічменту, президент уособлює, таким чином, конституційну відповідальність, без якої демократія, правова держава з усіма її інститутами просто неможлива. Така відповідальність посилюється й тим, що дії самого президента, як і дії всіх органів
і службових осіб виконавчої влади, підконтрольні судам.
А це вже безпосередній крок до реалізації принципу розподілу влад. Президентство -важлива (більш того необхідна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президентові, а Верховній Раді.
Значна частина нашої громадськості плекає надію на те, що з появою Президента все миттєво почне змінюватися на краще. Іншими словами -у багатьох із нас підвищені соціальні сподівання і вкрай не бажано, щоб вони виявились нездійсненними надіями, своєрідними конституційними ілюзіями. Інколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, перетворитись в диктатора. Такий варіант, безперечно, аж ніяк не виключений, про що, зокрема, переконливо свідчить світова практика тих країн, які лише скинули ярмо деспотії, стали на шлях будівництва демократії. Хто, наприклад, дасть повну гарантію, що обраний парламентом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його волі? А з іншого боку, статус колишньої Президії Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради УРСР як "колегіальних Президій "не став на заваді втрати ними не тільки "диктаторських, але й звичайних президентських, представницьких та інших "нормальних" функцій. Про яку "узурпацію" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була надійно привласнена (захоплена) антинародними партійними структурами.
Справа, виходить, не в тому, який орган узурпує владу -одноосібний (персоніфікований) чи колегіальний. Головне -якість та сутність механізму здійснення влади, справжня демократичність державності.
Іншими словами, справа не в Президенті, а в Верховній Раді, яка виступає від імені всього народу, реалізує його суверенітет. А втім, при певних умовах не виключена можливість диктатури, узурпації влади Верховною Владою.
Щоб запобігти цьому, треба створити такий механізм, який би повністю виключив можливість встановлення необхідної диктатури, узурпації влади президентом, визначив основи його взаємовідносин з представницьким органом, в основі яких -принцип демократії, повновладдя народу. Запорукою цьому -реальне верховенство влади вищого представницького органу республіки -Верховної Ради, важелі, якими вона володіє. Серед них чи не найголовнішим є те, що Верховна Рада через державний бюджет контролює використання всіх ресурсів держави, саме їй належить матеріальна основа повновладдя.
Крім цього у розпорядженні Верховної Ради є й інші засоби забезпечення необхідної "субординації" влад. До речі, тут треба зауважити, що в президентській республіці порівняно з парламентською республікою механізм "здержок і противаг" законодавчої і виконавчої влад більш розвинутий, що перешкоджає узурпації влади. Президент не має права розпустити парламент, призначити нові вибори, а Верховній Раді забороняється делегувати свої повноваження президентові. Вона ж має право вето на укази президента тощо. В той же час в парламентській республіці глава державної адміністрації -прем'єр-міністр -наділений правом розпуску парламенту і призначення нових виборів.
Треба зауважити, що далеко не всі країни можуть "взяти на озброєння" президентськуформу правління. Для деяких країн без установлених демократичних традицій, незрілої державності та згубних наслідків тоталітаризму, така форма просто непридатна. Тут, до речі, можлива модель напівпрезидентської республіки, де президент обирається всенародно, але уряд залишається політично відповідальним перед парламентом країни. У виборі такої форми грають, природно, традиції історичного розвитку країни, територіально-географічні фактори, стан національної консолідації, поєднання економічних, політичних та інших факторів. Втім, такі фактори мають значення при виборі інших організацій державного управління .
Треба думати, що далеко не випадково президентську форму правління обрали більш як 100 країн світу. Цьому, між іншим, значною мірою сприяло також і те, що в цих країнах існує розвинена багатопартійність. А багатопартійність -це безперечне свідчення демократії, з її політичним та ідеологічним плюралізмом, установленими традиціями політичної боротьби. Саме в цих умовах найбільш оптимальною моделлю є президентська форма правління, яка не тільки не заперечує демократію, але при умові належної організації інститутів президентської республіки є надійним її засобом зміцнення і розвитку стабільності
Loading...

 
 

Цікаве