WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття і види правових норм - Курсова робота

Поняття і види правових норм - Курсова робота

частиною, а ч. 2 цієї ж статті, яка встановлює, що зобов'язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних. Загальною нормою є ст. 23 КК України, яка визначає види покарань, що застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституційні норми.
Близьким до поділу норм за ступенню формальної визначеності (ступені загальності) є їх ділення за формальними признаками на норми закону і норми підзаконних актів. В літературі висказано справедливе судження, що законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш развинуті. За ступнню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифковані и окремі.
За характером (чи складом) правил поведінки (формі регулювання) правові норми можуть бути зобов'язуючими; правонаділяючими (дозволяють скоєння дій, що містяться в нормі); забороняючими (передбачають стримання від дій, що містяться в нормі, тобто є непрямою вказівкою на правило поведінки).
Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи є специфічно регулятивними в позитивному змісті. В адміністративному, природоохоронному, кримінально-виконавчому і інших галузях права переважне місце займають зобов'язуючі норми, в цивільному ж - правонаділяючі. Але немає таких галузей права, вміст яких вичерпувалось би однією групою норм. Навіть в кримінальному праві - системі забороняючих норм необхідним компонентом зобов'язуючі норми загальної частини, а норми про необхідну оборону і крайню необхідність - правонаділяючі.
Специфіка забороняючих норм полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобто прямо не встановлюють правил позитивнї поведінки, що є характерне для зобов'язуючих і правонаділяючих норм. Вони вказують лише на забороняючі дії, які не можна чинити, і тим самим - диктують правила поведінки. Ттому в зобороняючих нормах немає прямо виражених диспозицій. Статті кримінального кодексу, що вміщують дії, які кримінально караються, представляють собою гіпотези, які злились з диспозіціями. Але якщо їх брати разом з положеннями загальної частини, то характер диспозицій-заборон вимальовується повністю. Особливості кримінального закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але він в силу своєї загальновідомості логічно припускається.
Наприклад, кримінальне покарання за крадіжку власності означає заборонену дію. Як повинен вести себе суб'єкт, які йому слід вибирати установки, яким чином зорієнтувати себе в суспільнвй практиці - він повинен вирішити сам.
Аналізуючи соціальну природу норм права, приходимо до висновка про ведуче значення дозволень, оскільки вони передбачають встановлення державою зобов'язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання складають єдину систему, причому зміни в одній з норм права обв'язково вимагають коректування інших.
В соціальному плані домінуючий елемент правової норми полягає в тому, що вона що-небудь наказує, забороняє чи дозволяє. Якщо наказова норма поведінки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирішальним, найбільш суттєвим в ній все ж є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти "дозволу": в рамках зобов'язуючих чи забороняючих норм і вміщене в правонаділяючій нормі.
Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. В процесі їх реалізації діючі субэ'кти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов'язків. Без такго зв'язку норми права неможливо втілити. Однак цей поділ має і політичний, і правовий зміст. Він дает можливість з'ясувати, на чому зроблений акцент в поведінковій направленості норми. Звідси реальність існування зобов'язуючих, забороняючих і правонаділяючих норм. Неможна переступати об'єктивних кордонів цього розподілу.
В адміністративному праві домінують зобов'язуючі норми, в цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей - правонаділяючі, в кримінальному - забороняючі. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства - зобов'язуючі, однак немало і забороняючих; більшу частину (права засуджених) складають правонаділяючі норми.
Для зобов'язуючих і забороняючих норм характерний тісний взаємозв'язок, перехід одних в інші. Правомочність юридичних осіб за цивільним правом - це в то же час і обов'язки їх керівників за адміністративним правом. Нерідко зобов'язування і правонаділення, заборона и правонаділення як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі.
В законодавстві, в різних його галузях досить часто спостерігається вживання таких смислових оборотів: "як правило, не дозволяється", "як правило, може бути дозволено", "у виняткових випадках", "як правило, повинно бути ..." і т. д.
Подобні технічні прийоми дозволяють охопити нормами права разноманітні відхилення від загальних правил, які деколи неможливо наперед передбачити в усех деталях. Тим самим росширяються кордони правової взаємодії, що забезпечується його гнучкість в різних ситуаціях.
И все ж таке поєднання форм регулювання слід віднести швидше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливості для їх вільного трактування спеціальніми суб'єктами, що виконують норми, оскільки смисловий зміст подібних оборотів вкрай невизначений.
Зобов'язуючі, забороняючі і правонаділяючі норми в свою чергу можуть бути класифіковані і за іншими різноманітними основами. Так, наприклад, заборони поділяють: за сферами суспільного життя - соціально-економічні, політичні, особисті; за функціональним призначенням - заборони в широкому і вузькому змісті; за характером і об'ємом правового матеріалу - інформативні і елементарні; за ступенем визначеності - абсолютні і відносні і т. д.
Спеціалізовані норми не можуть служити самостійною основою для виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. I в залежності віт того яку функцію вони вконують, спеціалізовані норми поділяються на п'ять основних разновидів:
Общие - це норми, напрямлені на фіксування в узагальненому виглядівизначених елементів відносин, що регулюються.
Дефінітивні норми чи дефініції це норми направлені на закріплення в узагальненому вигляді признаків даної правової категорії, вони закреплюють науково сформульовані поняття, визначення понять.
Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, задачі, цілі.
Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються права, устарівші норми і вводяться нові.
Колізійні норми призвані вирішити зіткнення норм, вирішення конфліктних і передконфліктних ситуацій.
За ступенню активізації соціально корисної діяльності суб'єктів права норми права умовно можна поділити на звичайні і заохочувальні. В принципі всі вони "заохочують" таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастіше спеціально направлені на стимулювання правомірної діяльності, такою, яку суб'єкти юридично не зобов'язані чинити. Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.
Заохочувальні норми -
Loading...

 
 

Цікаве