WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Центральна Рада її роль у відновленні української державності - Курсова робота

Центральна Рада її роль у відновленні української державності - Курсова робота

самоврядування". Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право на" впорядкування своїх культурних прав у національних союзах".
Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права і свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значення надавалося проблемі проголошення і гарантування прав та свобод громадянам.
Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину прав громадянства міг тільки суд республіки.
Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. "Ніякої різ -ниці у правах і обов'язках між чоловіком і жінкою, -писалося у ст.11 Конституції, - УНР не знає".
У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення цих останніх прав допускалося тільки правомочними органами у випадках, передбачених законом.
Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не мали характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування.
На території УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тілесні покарання та ті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась як покарання конфіскація майна.
Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Не могли голосувати і бути обраними тільки особи, визнані у законному порядку душевнохворими.
У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про вищі органи влади, управління і судові органи.
Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади - на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча влада вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова Генеральному Суду.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи - у громадах (сільських і міських), волостях і землях.
Парламент країни - Всенародні Збори - мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: депутат від 100 тис. жителів строком на три роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканості, вводилася оплата праці депутатів. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першій сесії вибирався голова, його заступник і так звані товариші. Всі вони становили Президію Всенародних Зборів. Голова організовував
і очолював роботу парламенту, виконував "усі чинності, зв'язані з представництвом Республіки" (ст. 35).
Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир, тощо. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних Зборів, партійним Фракціям, зареєстрованим Все -народними Зборами, групам депутатів (не менше ЗО осіб), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис. осіб .
Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією Головою парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ниг.4 уряд відповідав засвою діяльність - як кожен міністр зокрема, так і уряд. У випадку вотуму недовір'я вони були зобов'язані (як міністри так і уряд) піти у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх під слідство і суд. (ст. 58).
Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Впродовж семи днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь.
Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанції і мати функції адміністративної влади. На який строк обирався Генеральний Суд та інші суди країни, як вони обиралися - у Конституції не сказано. Це мало бути вирішено окремим законом, про судоустрій. Зате у Конституції є інше важливе положення: "Судових рішень но можуть змінити ні законодавчі, ні адміністративні органи впасти" (ст.63).
Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад, - рівними перед судом і перед законом.
Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна з населяючих Україну націй, - зазначалося у ст.69 - має право в межах УНР на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу". Кожна національна меншина входить у свій Національний Союз, обирає свої органи самоуправління. Кожен Національний Союз видає законодавство, що не повинне протиречити Конституції та законодавству України (в іншому випадку створюються спільні "погоджувальні комісії"), встановлює свій бюджет, тощо. Органи кожного Національного Союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідний правовий статус і авторитет.
Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливість тимчасового (не більше ніж на три місяці) призупинення дії громадянських прав і свобод - у випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішення приймали Всенародні Збори, а у виняткових термінових випадках - Рада Народних Міністрів.
Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади й управління, органи прокуратури, судову систему, тощо. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для
всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку .
висновки
Загибель Центральної Ради, нежиттєздатність її ідей та ідеалів зовсім не означали кінець самої української державності. Просто починався новий етап. Зрозуміло, відмінностей - принципових і не дуже помітних - можна знайти чимало, що, зрештою цілком природно. Однак є одна проблема, яка відіграла Фатальну роль в дальшій еволюції української державності.
Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у "хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягом же 1918 -1920 рр. ситуація різко змінилася і в полум'ї громадянської війни, у чехарді республік, урядів, влад вже не доводилося розраховувати на стабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем "швидкому реагуванню" на калейдоскоп подій.
Цілком
Loading...

 
 

Цікаве