WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та форми державного устрою - Курсова робота

Поняття та форми державного устрою - Курсова робота

президент. Але й у цьому другому випадку державам надані права участі в здійсненні союзної державної влади. Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламенту функціонує як представницький орган членів федерації. Більш того, у деяких з них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі - члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, що входять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.[19;54]
Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв, частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення ряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р., можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація - об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетом федеративної держави.
Федералізм не можна змішувати з децентралізацією й автономним самоврядуванням. Держава може бути надзвичайно централізованою, однак федеративною. І, навпаки, держава може бути побудована на широкій автономії частин і в той же час може бути нефедеративною.
Суб'єкт федерації, як правило, наділяється установчою владою, тобто Йому дається право прийняття власної конституції, що повинна відповідати союзній конституції. Він має право видання законодавчих актів, що діють тільки на території цього суб'єкта і відповідних федеральному законодавству (принцип пріоритету федерального законодавства). Суб'єкт федерації має свою власну правову і судову системи. Однак, принципи організації і межі юрисдикції судових і інших органів визначаються конституцією федерації.
Суб'єкти федерації мають представництво і беруть участь у роботі вищих органів державної влади, насамперед у парламенті. У двопалатному парламенті в багатьох країнах у верхню палату обирається рівна кількість депутатів від кожного суб'єкта федерації, хоча бувають і виключення. Так, в Австралії до складу верхньої палати (сенату) входять 76 чоловік - по 12 від кожного із шести штатів і по два від двох територій, що обираються по системі пропорційного представництва. У сенаті США, палаті, що виражає інтереси штатів, 100 чоловік - по два від кожного з 50 штатів незалежно від чисельності населення штату. У Раді кантонів Швейцарії засідають 46 депутатів - по два депутата від 22 кантонів і по одному від напівкантонів.[18;137] Частина їх обирається місцевими парламентами, частина призначається урядами кантонів. У Раду Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації входять по два представника від кожного суб'єкта Федерації, тобто по одному від представницького і виконавчого органів державної влади.
А ось у нижню палату законодавчої влади Австрії - Федеральна рада (бундестаг), у складі якого 63 чоловік, - кожна земля виділяє число депутатів, пропорційне числу громадян земель.[16;101]
Федерація є форма розмежування предметів ведення між федерацією і вхідними в її склад суб'єктами - державними утвореннями. Предмети ведення федерації і її суб'єктів - це коло конституційно закріплених питань, по яких, у залежності від форми правління, що відповідають державні органи федерації і її суб'єктів компетентні приймати рішення.
Конституції федеративних держав використовують кілька принципів розмежування предметів ведення. Відповідно до принципу "дуалістичного федералізму", уперше використаному в США, установлюється сфера виняткової компетенції федерації, тобто дається перелік питань, по яких приймати рішення може тільки федерація, а питання, не згадані в цьому переліку, вважаються стосовними до відання штатів.[11;210]
Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чи реальної. Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархів двох чи декількох держав в одній особі.
Особиста має підставою випадковий, ненавмисний збіг незалежних друг від друга прав на корону в декількох державах на основі різних порядків престолонаслідування. Вона продовжується доти, поки ці різні правомочності персоніфіковані в одній особі. Як тільки за законом корона знову переходить до інших осіб, особиста унія негайно ж припиняється. Так, у минулому столітті припинилася особиста унія між Великобританією і Ганновером у 1837 р., між Нідерландами і Люксембургом у 1983 р. унаслідок розходження системи престолонаслідування - когнатичної у Великобританії іНідерландах і агнатичної у Ганновері і Люксембурзі.[17;192] При цьому в двох перших державах на престол вступали жінки, що у двох інших державах узагалі виключалися з престолонаслідування.
Політичне значення особистих уній може виявитися значним і привести до повного злиття різних держав (Кастилія й Арагон, Англія і Шотландія й ін.). Між державами, об'єднаними загальним монархом, неможлива війна. Однак у більшості випадків якого-небудь істотного зближення між ними не відбувається. [10;118]
Реальна унія виникає в результаті угоди держав, у силу якої в них з'являється загальний монарх. Члени реальної унії незалежні друг від друга, і з'єднання не обмежує їхніх суверенітетів. Не утвориться ні загальної території, ні єдиного підданства, ні загальних законів, ні загальних фінансів і т.п. Представляючи власне кажучи міжнародно-правову угоду, вона має значення переважно в області зовнішніх зносин, виступає як військовий союз, як носій єдиної зовнішньої політики і т.п.
Реальні унії з'являються лише в Новий час, тому що припускають розвитий монархічний порядок і єдність держави, що оформилася. З політичної точки зору вони дуже часто являють собою результат прагнень заснувати єдину державу.
Реальними були унії між Норвегією і Швецією (1815 р.), Австро - Угорщина.
Реальні унії припиняються або через перетворення в єдину державу, або через розширення союзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах корона переходить до інших монархів конституційним чи іншим шляхом.
Федеративні держави формувалися двома шляхами:
1) створювалися "зверху", шляхом децентралізації, "розукрупнення" унітарних держав, передачі частини повноважень з центра на місця (ФРН, Росія);
2) перехід "знизу" від конфедерацій до федеративної держави через добровільне об'єднання суверенних частин (США, Швейцарія).
Федерацію від конфедерації відрізняють наступні риси:
- єдина територія, населення, що живе на даній території;
- наявність загальнофедеральних державних органів влади на всій території держави;
- наявність конституційних гарантій територіальної цілісності держави, відсутність у частин держави права виходу з нього;
- неможливість для суб'єктів федерації вступати в які-небудь державні союзи за її межами;
Федерацію від унітарної держави відрізняють наступні риси:
- конституційний, договірний чи конституційно-договірний поділ повноважень між федеральним центром і суб'єктами федерацій;
- конституційні гарантії територіальної цілісності суб'єктів федерації;
- самостійність суб'єктів федерацій у здійсненні ними приналежних їм повноважень;
- право вибору суб'єктом федерації форми своєї політичної організації;
- право учасників федеративних відносин на двостороннє (горизонтальне і вертикальне ) регулювання державно-владних повноважень.
2.4. Імперія.
Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь залежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні в імперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки мало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті, становище, зрозуміло, істотно
Loading...

 
 

Цікаве