WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → КИЇВСЬКА РУСЬ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ ТА ЛИТВИ. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД - Реферат

КИЇВСЬКА РУСЬ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ ТА ЛИТВИ. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД - Реферат

КИЇВСЬКА РУСЬ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ ТА ЛИТВИ. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
Інкорпорація і поділ українських земель литовськими і польськими феодалами не підірвали основ пануючого тут феодального ладу. Існування на території України феодальної власності на землю означало збереження класового розподілу суспільства на експлуататорів та експлуатованих, хоча загарбання українських земель і накладало певний відбиток на економічне і правове становище населення.
Феодали. Соціальне і правове становище різних верств феодального класу на українських землях визначалося розмірами їх земельної власності. Починаючи з кінця XIV ст., і протягом майже всього XV ст. на українських землях безперервно збільшувалося велике феодальне землеволодіння. Джерелами зростання земельних володінь польських, литовських та українських феодалів були загарбання земель общини, купівля-продаж земельних маєтків, освоєння пустищ та феодальні земельні пожалування. Поступово зем-іі общини та пустища, що були загарбані феодалами, переходили у їх власність, яку вони мали змогу передавати у спадщину, продавати та ін. Поряд з цим представники пануючих верств одержували від польського короля і Великого князя Литовського земельні пожалування за службу. Жалуваними землями вони володіли у двох формах: тимчасовій - доки виконували службу на користь сюзерена ("на поживенье", "до волі та ласки господарської"), і постійній - з правом передачі своїх володінь у спадщину.
Починаючи з 80-х років XV ст., роздачі земель в умовне володіння стають звичайним явищем на українських землях. Такі роздачі здійснювалися не лише Великим князем Литовським чи польським королем, а й навіть представниками місцевої адміністрації - воєводами і старостами.
Отримавши величезні земельні володіння, феодали намагалися закріпити свої права на ці землі. Якщо у XVI ст. землі роздавалися "до живота", тобто до смерті володаря, то, починаючи з ЗО-50-х років XVI ст., землі вже давалися "до двох животов" (до смерті васала і його сина) і навіть "до трех животов".
Як наслідок цього процесу, наприкінці XV - першій половині XVI ст. основні земельні багатства України були зосереджені в руках незначної групи великих феодалів. Головним центром великого землеволодіння в Україні були Волинь і Галичина. Саме на Волині знаходилися володіння князів Заславських, Чарторийських, Вишневецьких. Серед найвпливовіших землевласників Київського воєводства були боярські роди Дашкевичів, Лозків, Тишкевичів, Полозів, в Чернігівщині та Переяславщині - князів Глинських.
Найбагатшими земельними власниками в Україні були князі Острозькі, які мали земельні маєтки на Волині, Київщині, Галичині і навіть у Литві. Політичний вплив князів Острозьких посилювався і завдяки родинним зв'язкам майже з усіма знатними родинами Великого князівства Литовського. Про економічну і політичну могутність великих землевласників в Україні свідчить той факт, що у першій половині XVI ст. декілька десятків княжих і панських родів виставляли три чверті ополчення з усієї території України, а решта феодалів - лише одну чверть.
Маючи величезний економічний потенціал, великі землевласники оформилися у вищій феодальний стан, що отримав назву "магнати", і здобули для себе широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли магнатів від середніх та дрібних феодалів.
Перш за все магнати підлягали юрисдикції виключно великого князя литовського або польського короля. В руках магнатів зосереджувалися найвищі державні посади (воєвод, старост), які вони мали змогу навіть передавати у спадщину. Магнати мали своє військо і виводили його на війну під власними хоругвами, за що їм надавалося почесне звання "князів і панів хоругових".
Політичне значення магнатів у Великому князівстві Литовському було оформлено привілеями 1492 і 1506 pp., у відповідності з якими Рада великого князя ("пани-Рада"), до складу якої входили переважно литовські магнати, набрала силу самостійного, незалежного від великокнязівської влади вищого державного органу. Від того часу великий князь видавав закони та розпорядження, підтримував зв'язки з іноземними державами, виносив вироки щодо найважливіших справ лише за згодою "пани-Рада". У відповідності з привілеями магнати отримали для себе також особисті права; їм надавався імунітет від суду місцевої адміністрації; на суд великого князя магнати викликалися за 4 тижні; скарги на магнатів повинні були подаватися лише великому князю або "пани-Рада".
Литовський статут 1588 p. особливо виділяв князів і панів радних, надавши їм право судити не тільки простих людей, а навіть залежних від них дрібних і середніх феодалів.
Протягом другої половини XVI ст. - першої половини XVII ст. в українських землях відбувалося подальше зростання великого феодального землеволодіння. Так, згідно з "Полисом землі Волинської" 1528 р. в цьому воєводстві налічувалося понад 400 магнатських і панських родів, яким належали майже усі земельні багатства Волині, 37 магнатських родів на Волині володіли 79 584 "димами", тобто 3/4 усіх селянських господарств. Найвпливовішими землевласниками в Україні, як і раніше, залишалися князі Острозькі. У другій половині XVI ст. їм належало близько 1/3 земельних угідь (32,6%) усієї Волині, а наприкінці XVI ст. - понад 80 міст і містечок, 2760 сіл, 2 млн. моргів (морг - приблизно 0,7 га) землі і понад 15 000 чиншовиків.
Особливо бурхливими темпами велике землеволодіння в українських землях стало зростати після Люблінської унії 1569 p. Загарбання українських земель активізувалося після постанови сейму Речі Посполитої 1590 р. "Про роздачу пустищ, які лежали за Білою Церквою".
Після Люблінської унії продовжували поширюватися права і привілеї магнатів, у тому числі українського походження. Магнати українських земель набули право входити до складу вищого органу влади Речі Посполитої - сейму. Вони брали участь у виборах короля Речі Посполитої. Виключно магнати обиралися чи призначалися на вищі державні посади. З кола магнатів призначалися воєводи і старости.
Магнати-землевласники - найвищій прошарок пануючого класу - являли собою у Речі Посполитій сенаторський стан. Його складали найвищі духовні та світські сановники: архієпископи, єпископи, воєводи, каштеляни. Вони засідали у сенаті. Починаючи і XVII ст., з їх кола сенат регулярно призначав на кожні два роки 16 сенаторів-резидентів, з якими повинен був узгоджувати свої дії король Речі Посполитої.
Другою більш чисельною групою пануючого класу в українських землях була шляхта - середні і дрібні землевласники.
Становище української шляхти було неоднаковим і постійно змінювалося.
Приєднання наприкінці XVI ст. до польського королівства Галичини сприяло широким пожалуванням українських земель польським шляхтичам. У той же час для зміцнення свого становища у Галичині польські королі підтверджували права українських феодалів на землю і наділяли їх новими маєтками. Але при цьому галицька шляхта знаходилась в менш привілейованому становищі, ніж польські шляхтичі. Так, галицькі шляхтичі разом зпевною кількістю людей, залежно від розміру маєтка,

 
 

Цікаве

Загрузка...