WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Салічна правда - Контрольна робота

Салічна правда - Контрольна робота

повернення і сплата вартості знищеного майна.
У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачалася також конфіскація майна.
Основний текст Салічеської Правди не знає для вільних такого виду покарання як страта, членоушкодження і тілесні покарання. Страта, членоушкодження (кастрація), тілесні покарання (удари батогом) застосовувалися лише до рабів. Страта в найболісніших формах застосовувалася і при придушенні повстань селян.
Казуїстичний характер Салічеської Правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усік злочинних дій. Але з аналізу ряду конкретних складів злочинів, виділених у Салічеській Правді, можна зробити висновок, що у франків вже існували поняття форми провини - наміру і необережності, замах на злочин, співучасті, обставин, які обтяжують або пом'якшують злочин.
Судовий процес. Процес за Салічеською Правдою носив змагальний характер, основними рисами якого були:
а) здійснення цивільного і карного процесу в однакових формах;
б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого;
в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання сторін;
г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм).
Процес починався з виклику в установленій формі і при свідках обвинувачем обвинувачуваного. Неявка будь-якої із сторін на процес каралася штрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину для неявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).
Розгляд починався з вислуховування обвинувача, який повинен був висловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволяло обвинувачуваному відповісти тільки "так" або "ні". У випадку позитивної відповіді обвинувачуваного суд відразу виносив рішення. У протилежному випадку суддя вирішував питання про порядок надання доказів.
Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримка злочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показання свідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення, Салічеська Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, показання свідків і ордалії ("суд божий"), у формі випробування "казанком", нагадуючи при цьому "інші законні засоби" доказування.
Найбільш поширеним видом доказів була співпрйсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому, що він .не чинив того, у чому його обвинувачують, Співприсяжники - це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відмін) від свідків не були очевидцями факту, а лише "свідками доброї слави" обвинувачуваного. За Салічеською Правдою повинно було бути 12 співприсяжників.
Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній, формі, порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги.
Неправдиві свідчення, також як і відмова свідка з'явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.
Поширеним видом доказу були ордалії ("суд божий"), при яких злочин установлювався за допомогою божественної сили- бога, який немов би вказував злочинця ("бог шельму, мітить"), Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип'ячена вода і залізо. Салічеська Правда знає лише один вид ордалії - випробування "казанком" - тобто за допомогою киплячої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав'язували, приклавши до пов'язки печатку. Після закінчення трьох днів її розв'язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували.
Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.
Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу позивач (обвинувач) звертався за допомогою графа. Останній разом із 7 рахінбургами повинен був відправлятися до будинку обвинувачуваного і конфісковувати його майно на суму, яку він повинен був сплатити. У випадку незгоди обвинувачуваного з рішенням суду рахінбургів, обвинувачуваний знову викликався в сотенний суд через 40 днів, а потім, у випадку його неявки або відмови виконати вирок, обвинувач повинен був протягом 14 днів викликати його на суд короля. Виклик на суд короля також здійснювався в суворо установленій формі. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король об'являв обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і усе його майно ставало власністю позивача. По-іншому закріплює Салічеська Правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю, луки, ліси. Тут багаторазово згадується обгороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпал і зруйнування огорожі.
Житлу в Салічеській Правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб вимагати борг позивача, щоб викликати відповідача в суд: Карана не тільки крадіжка в межах будинку або подвір'я (високим штрафом у 45-63 соліди), але й просте проникнення на територію вілли після заходу сонця, крадіжка з нападом і витребуванням сторожових собак, увезенням на возі позивача.
?
3. Залежність покарання від класового становища потерпілого і злочинця.
Суб'єкти кримінальних правовідносин. Салічеська Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон охоплює дії усіх). Водночас Салічеська Правда; відображаючи класове розшарування суспільства, закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового-становища потерпілого, і іноді одночасно і з класового становища злочинця.
Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального і правового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і віку постраждалого. Там, де для раба передбачалася страта, вільна людина сплачувала штраф.
Убивство тягло за собою штраф на користь рідних убитого - вергельд (ціна людини), і його розмір визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного - 200, 100 солідів, за королівського охоронця, графа -600 солідів, а за вбивство римського колона - 63 соліди. Зараба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку.
Покарання різнилося також і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.
Особливим становищем у даних правовідносинах відзначалася жінка. За словесну образу жінки стягалося значно більше, ніж за образу чоловіка. За вбивство жінки накладався вергельд утричі більший, а за вбивство вагітної жінки - у чотири рази більший, ніж за вбивство чоловіка. Це свідчило про велику повагу, якою користувалася жінка в суспільстві франків.
Використана література:
1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., "Былина", 1995.
2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право, 1999.
3. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994.
4. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:Вен турі, 1994.
Loading...

 
 

Цікаве