WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Реферат

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Реферат

могутня імперія складалась з різнорідних етнічних елементів, різних племен, мов і релігій. Володимир розумів, що треба було знайти, крім влади, об'єднуюче начало, і таким началом хотів зробити релігію.
ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА.
Спочатку Володимир віддававперевагу поганській релігії. Літопис оповідає, що в Києві, на горі перед княжим теремом, поставив він статуї Перуна, Хорса, Стрибога, Дажбога, Симаргла й Мокопіа.
Цей різноманітний пантеон богів викликає багато спроб пояснити його. Найпростіша з них - вважати ці імена за пізнішу вставку в літопис, за випадкове явище. Але навряд чи такий погляд правильний. Треба гадати, що Володимир, прагнучи об'єднати всі підвладні племена, поставив у пантеоні кумирів різних племен: Перун - бог війни, бог дружини, Дажбог і Стрибог - боги слов'ян, Симаргл та Хорс - жидівські боги, Мокоша - фінський. У цьому є деяка аналогія зі стародавнім Римом, де до Пантеону вводили богів підвладних народів. Треба звернути увагу на те, що в Новгороді поставлено тільки статую Перуна.
Володимир вимагав офіційного визнання цих богів, яким приносили навіть людські жертви. Літопис оповідає, що 983 року, після перемоги над ятвягами, Володимир звелів принести в жертву юнака та дівчину, але за юнака заступився батько, варяг, і розбурхана юрба вбила їх обох: так земля київська прийняла кров мучеників за віру.
Володимир був надто мудрий правитель, щоб не зрозуміти, що поганська релігія не могла об'єднати його держави, ані відіграти тієї великої ролі, яку відігравала християнізація для всіх держав Европи.
Вище вже була мова про те глибоке коріння, яке мало християнство в Україні-Русі. З далеких часів приходило воно різними шляхами: з грецьких колоній, з Балканського півострова, з Хозарського каганату, з Велико моравської держави. Протягом IX ст. маємо низку фактів, які доводять про існування християнської Церкви та християнської громади в Києві. Цікаво, що у другій половині XI ст, Ібн Хордадберґ згадував "руських купців, що звали себе християнами". Ця вказівка свідчить про спонтанне поширення християнства, незалежно від будь-яких заходів влади. Не можна випускати з ока й діяльності Кирила та Методія і їхніх учнів.
Можна припускати, що чимало християн було і в оточенні Володимира, починаючи з його дитинства. Навіть у його полігамній родині були християнки: грекиня, колишня черниця, дві чешки, одна, а може й дві болгарині.
Без сумніву, ще більше впливали на Володимира причини політичні. 3 другої половини IX ст. проповідь християнства наближалася до кордонів Володимирової держави. Року 864 охрестилась Болгарія: року 928-35 - Чехія, 962-992 - Польща, Для Володимира було ясно, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти як рівноправна в коло європейських держав. Так психологічно й об'єктивно, з огляду на політичні умовини, міг прийти Володимир до переконання в конечності охрищення.
З літописів невідомо, де й за яких умовин прийняв християнство Володимир. "Повість временних літ оповідає", що охристився він у Корсуні, але додає: "Се же не свідуще право, глаголють, яко крестился єсть в Києві, инни же реша: в Василеві, другий же инако скажут". Можливо, що зробив він це десь тихо й потаємно.
Які причини могли спонукати Володимира затаїти таку велику подію? Можна припускати, що, уже вирішивши охристити народ, чекав для цього слушної нагоди, непевний, що не зустріне гострої опозиції.
Коли саме охристився Володимир? На це дає відповідь чернець Яків пишучи, що після тієї події Володимир прожив 28 років. Дата смерти його незаперечна - 1015 рік, отже охрещення припадає на 987 рік. Нестор у "Житті Бориса та Гліба" подає також 987 рік.
Обставини склалися для Володимира сприятливо. Року 987 візантійський полководець Варда Фока повстав проти імператорів і проголосив себе цісарем. Василь П та Константин звернулися до Володимира по допомогу. В передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою цісарів Ганною, а вони як передумову шлюбу - охрищення його. Як припускає П. Ковалевський, тоді, наприкінці 987 року, Володимир і охристився.
Володимир вислав цісарям на допомогу 6.000 війська, яке двічі розбило Варду Фоку, а в 989 році самого його взято в полон і страчено.
Проте, позбавившись небезпеки, візантійські цісарі не виконали обіцянки. Вони пам'ятали тверду заборону свого діда, Константина Порфірородного, який писав: "коли хозари, турки або Русь чи який інший північний або скитський народ... почне просити чи домагатися ... щоб посвоячитися з імператором ромеїв, взяти у нього дочку за себе або свою дочку віддати за імператора чи його сина - треба відповісти на таке ганебне домагання, що на те є заборона, страшна й непорушна постанова святого й великого Константина".
Тож Володимир, після тривалої облоги, здобув найкращу з візантійських колоній в Криму - Корсунь, чи Херсонес. Втрата Корсуня - з одного боку, а погроза Володимира, що він піде на Візантію - з другого - примусили цісарів, всупереч забороні, виконати умову й виправити сестру до Корсуня, де її й обвінчано з Володимиром. Після того він повернув те місто Візантії, як віно за дружину.
Володимир вернувся до Києва з багатими дарами, іконами, мощами святих, трофеями - в тому числі славетною корсунською квадригою. Вернувся як переможець у двох війнах і як зять візантійських цісарів. Це був апогей його слави. Тріюмфатор, єдиновладний володар величезної держави, в ареолі непереможного "воїтеля", під моральним прапором цісарів Другого Риму, він міг наважитися привести свій народ до хреста.
За "Повістю временних літ", охрищення Руси відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро ідолів і в призначений день вийти всім над ріку. Люди весело входили у воду, а священики читали молитви. І була "радість на небеси й на земли, толико душ спасаемьіх".
Звичайно, справа не виглядала так ідилічно. Митрополит Іларіон, прославляючи в "Слові" Володимира за охрищення Руси, писав: "аще хто й не любовію, но страхом повелевшого крещахуся, понеже 6е благоверіе его с властию спряжено". В усякому разі, прийняття християнства в Києві пройшло легше, ніж на периферіях держави, де ще довгий час поклонялися поганським богам. Багато поганських звичаїв перейшло до християнства, утворюючи так зване "двоєвір'я". Але серед українських племен не зафіксовано у джерелах фактів спротиву новій релігії, як то було на півночі - в Новгороді, Ростові.
Охрищення Руси викликало багато дискусій з приводу того, яке духовенство христило народ, в яких обставинах воно відбувалось, яку ієрархію встановлено. За давньою традицією, початок якій поклав ще Нестор, усе -ієрархів, священиків - дала Візантія. Із Корсуня привіз Володимир священика Анастаса, разом з "попами", і
Loading...

 
 

Цікаве